Розділ 3 Таємниця П'ятого Дракона

Вітер завивав між стародавніми колонами.

Світло символів на камені не згасало.

АСТРАЕЛЬ.

Ім'я продовжувало світитися золотим сяйвом.

Аелі не могла відвести погляду.

— Хто він?

Хранитель мовчав кілька секунд.

Наче вирішував, чи готова вона почути правду.

Нарешті він важко видихнув.

— Перш ніж народилися чотири Небесні Дракони, існував один.

Навколо запанувала тиша.

— Один?

— Так.

Його рука ковзнула по кам'яному зображенню.

— Перший серед драконів.

— Перший серед небес.

— Перший серед світла.

Аелі відчула, як по шкірі пробіг холодок.

— Астраель...

Хранитель кивнув.

— Саме він створив Небесні Ворота.

— Саме він навчив драконів берегти рівновагу між світами.

— Саме він став першим захисником неба.

Дівчина дивилася на величезне кам'яне зображення.

Чомусь їй стало сумно.

— Якщо він був таким важливим... чому про нього ніхто не знає?

Погляд Хранителя потемнів.

— Бо дракони стерли його ім'я з історії.

Аелі завмерла.

— Що?

— Вони дали клятву мовчання.

— І тисячі років ніхто не смів згадувати його.

Земля знову ледь здригнулася.

Наче саме ім'я Астраеля викликало тривогу.

— Чому?

Хранитель підняв очі до неба.

— Тому що вони боялися його повернення.

Далеко за Небесними Воротами.

У світі золотих островів.

Ноктіар стояв на краю величезної прірви.

Поруч були Сіріон, Ігнар та Еларіон.

Усі мовчали.

Перед ними височіли Небесні Ворота.

Тріщина стала ще більшою.

З неї просочувалося чорне світло.

Але тепер серед темряви з'явилося дещо інше.

Золоте сяйво.

Стародавнє.

Знайоме.

І саме це лякало найбільше.

— Він прокидається, — тихо сказав Сіріон.

Ігнар стиснув щелепи.

— Ми не готові.

Еларіон похитав головою.

— Ніхто не готовий.

Ноктіар дивився на тріщину.

Його серце стискалося.

Бо він пам'ятав.

На відміну від інших.

Пам'ятав занадто багато.

— Астраель не був злим, — продовжив Хранитель.

— Але його сила була надто великою.

Він повернувся до Аелі.

— Навіть Первоздання не могло її стримати.

— Одного дня він захотів дізнатися, що знаходиться за межами всіх світів.

— За межами самого неба.

Аелі затамувала подих.

— І що він знайшов?

Хранитель опустив погляд.

— Ми не знаємо.

— Бо він не повернувся таким, яким був раніше.

Над руїнами пролунав грім.

Хоча небо залишалося ясним.

— Коли Астраель повернувся, він говорив про нові світи.

Про нові сили.

Про істот, яких навіть дракони не могли зрозуміти.

— Він хотів відкрити всі брами.

Всі межі.

Всі шляхи між світами.

Аелі відчула тривогу.

— Але це небезпечно...

— Саме так.

— Чотири дракони намагалися його зупинити.

І тоді...

Хранитель замовк.

Його голос став тихішим.

— Почалася Перша Небесна Війна.

Серце Аелі пропустило удар.

Вона ніколи не чула про таку війну.

Ніколи.

Наче сама історія була прихована.

— І що сталося потім?

В очах Хранителя промайнув смуток.

— Астраеля перемогли.

— Але не змогли знищити.

— Тому його замкнули.

— Там, де навіть час не має влади.

Вітер раптом стих.

Повністю.

І в цю моторошну тишу пролунав голос.

Не людський.

Не драконячий.

Древній.

Могутній.

Він лунав просто в голові Аелі.

 Я прокинувся...

Дівчина різко зблідла.

Хранитель також здригнувся.

Я відчуваю тебе, дитино Первоздання...

Земля затремтіла.

Колони навколо почали вкриватися тріщинами.

Аелі схопилася за кулон.

Він палав.

Майже обпікав шкіру.

 Знайди мене...

Голос став сильнішим.

 І небо народиться знову...

А потім усе стихло.

Та Аелі вже знала.

Це був не сон.

Не видіння.

І не відлуння минулого.

Астраель щойно звернувся до неї.

І це означало лише одне.

П'ятий дракон справді живий.