Розділ 2 Хранитель Зоряної Брами

Аелі не спала всю ніч.

Вона сиділа біля вікна і дивилася на зорі.

У голові знову й знову лунав голос Ноктіара.

«Знайди ключ...»

«Шукай Хранителя Зоряної Брами...»

Що це означало?

Хто такий Хранитель?

І чому дракони не могли впоратися самі?

Питань було більше, ніж відповідей.

Але одне Аелі знала точно.

Вона повинна вирушити в дорогу.

Світанок зустрів її прохолодним вітром.

Село ще спало.

На вулицях було тихо.

Аелі зібрала невелику сумку.

Кілька речей.

Запаси їжі.

Старий плащ.

І кулон.

Той самий, що колись змінив її життя.

Вона востаннє озирнулася на свій дім.

Серце трохи стислося.

Знову дорога.

Знову невідомість.

Але цього разу вона не тікала від долі.

Вона сама йшла їй назустріч.

До полудня Аелі дісталася старої дороги, яка вела до гір.

Колись тут проходили торговці.

Тепер шлях майже заріс травою.

Сонце стояло високо.

Повітря було спокійним.

Надто спокійним.

І саме це насторожувало.

Раптом кулон став теплим.

Дівчина зупинилася.

Попереду між деревами щось блиснуло.

Наче срібне світло.

Аелі обережно рушила вперед.

Гілки розступилися.

І вона побачила руїни.

Стародавні.

Майже повністю поглинуті лісом.

Кам'яні колони піднімалися з моху.

На них виднілися дивні символи.

Не людські.

Драконячі.

Серце Аелі прискорилося.

Вона підійшла ближче.

На центральному камені було викарбувано зображення.

П'ять драконів.

Не чотири.

П'ять.

— Що?..

Аелі завмерла.

П'ятий дракон був більшим за інших.

Його крила закривали половину неба.

А очі нагадували зорі.

Вона ніколи не чула про нього.

Ніколи.

Раптом позаду почувся голос.

— Я вже почав думати, що ти не прийдеш.

Аелі різко обернулася.

Біля однієї з колон стояв чоловік.

Високий.

У темно-синьому плащі.

Його сріблясте волосся спадало на плечі.

А очі світилися м'яким золотим світлом.

Незнайомець усміхнувся.

Наче давно її знав.

— Хто ви?

Він не відповів одразу.

Лише перевів погляд на зображення дракона.

— Багато років минуло відтоді, як тут була людина.

Аелі насторожилася.

— Ви Хранитель Зоряної Брами?

Чоловік усміхнувся ширше.

— Отже, Ноктіар усе-таки зміг до тебе достукатися.

Дівчина застигла.

— Ви знаєте Ноктіара?

— Знаю всіх чотирьох.

Його голос став серйозним.

— І знаю те, про що вони воліли мовчати тисячі років.

Вітер раптом здійнявся між руїнами.

Листя закружляло навколо них.

Незнайомець повільно підійшов до каменя.

І поклав руку на зображення п'ятого дракона.

— Твоя подорож лише починається, Аелі.

Його золоті очі зустрілися з її.

— Бо історія драконів, яку ти знаєш...

Він зробив коротку паузу.

— Неповна.

Земля під ногами здригнулася.

Ледь помітно.

Але цього вистачило.

Бо в ту ж мить на камені почали світитися стародавні символи.

Один за одним.

І серед них з'явилося ім'я.

АСТРАЕЛЬ.

П'ятий дракон.

Той, про кого ніхто не розповідав.

І десь далеко за Небесними Воротами пролунав рев.

Такий могутній, що навіть небо здригнулося.

Продовження буде...