ПРОЛОГ - За Небесними Воротами

Темрява тут була іншою.

Не злою.

Не холодною.

Просто безмежною.

Ноктіар летів крізь зоряне небо.

Його могутні крила розтинали срібні хмари, що пливли між островами, завислими у небесній безодні.

Минув рік.

Рік відтоді, як Аелі закрила розлом.

Рік відтоді, як дракони залишили світ людей.

Але спокою не настало.

Попереду, серед золотих туманів, височіли Небесні Ворота.

Величезні.

Стародавні.

Створені ще до появи драконів.

Їхні сяючі арки здіймалися високо над островами.

Колись вони були символом захисту.

Тепер стали символом страху.

Ноктіар опустився на кам'яну платформу перед воротами.

Його фіолетові очі дивилися на тріщину.

Маленьку.

Ледь помітну.

Але вона була.

І щодня ставала більшою.

— Вона росте.

Поруч приземлився Сіріон.

Його біла луска відбивала світло зірок.

— Ми більше не можемо цього приховувати.

Ігнар з'явився за ними.

Полум'я ковзало його крилами.

— Інші вже починають помічати.

Ноктіар мовчав.

Його погляд залишався прикутим до тріщини.

Він відчував те, що було за нею.

Щось живе.

Щось давнє.

І це щось прокидалося.

Раптом ворота здригнулися.

Раз.

Другий.

Третій.

Золоте сяйво почало згасати.

Сіріон напружився.

— Знову.

Глибоко за воротами почувся звук.

Наче удар.

Потім ще один.

І ще.

Наче хтось бився об них із іншого боку.

Ігнар гаркнув:

— Вони стали сильнішими.

У цей момент тріщина різко засвітилася чорним світлом.

Звідти вирвався шепіт.

Тихий.

Але його почули всі троє.

|  Ми повертаємося...

Повітря похололо.

Навіть Ігнар замовк.

Ноктіар повільно підняв голову.

Його серце стиснулося.

Бо він знав цей голос.

Не Безодня.

Не темрява.

Щось набагато старіше.

Те, про що навіть дракони перестали розповідати.

Сіріон прошепотів:

— Невже легенди були правдою...

Удар.

Ворота здригнулися так сильно, що навколишні острови затремтіли.

І тоді на золотій поверхні з'явилася нова тріщина.

Довша.

Глибша.

Ноктіар зрозумів.

Час закінчується.

Він заплющив очі.

І подумав про неї.

Про дівчину з блакитними очима.

Про ту, яка одного разу повернула йому надію.

Аелі.

Його голос полетів крізь світи.

Крізь хмари.

Крізь відстань.

Крізь магію.

Туди, де колись був його дім.

|Аелі...

|Якщо ти мене чуєш...

|Поспішай.

І в ту ж мить Небесні Ворота тріснули знову.