Глава 1.Дракони. Передісторія

З давніх-давен дракони вважалися священними істотами, створеними самою природою. Стародавні легенди говорили, що ще задовго до появи людських королівств саме вони були володарями світу. Їхня могутність не знала меж, а стихії схилялися перед своїми господарями.
У ті часи на материку існувало п'ять великих родів драконів.
Першими були Дракони Вогню. Їхні величезні тіла вкривала червоно-золота луска, яка палала, немов розпечений метал. Коли вони здіймалися в небо, здавалося, ніби сходить друге сонце. Одного їхнього подиху вистачало, щоб спопелити ціле військо або розтопити кам'яні гори.
Проте вогонь був для них не лише зброєю.
Вогонь означав життя.
Вони дарували тепло, очищали землю після катастроф, пробуджували нові ліси після згарищ. Саме дракони Вогню навчили своїх нащадків користуватися силою полум'я і були єдиними серед чотирьох великих Домів, хто ще довго зберігав здатність перетворюватися на драконів.
Другими були Дракони Води.
Вони жили серед безкраїх океанів, глибоких озер і могутніх річок. Їх майже ніхто ніколи не бачив, адже більшу частину життя вони проводили у морських безоднях.
Водні дракони були наймудрішими з усіх. Вони знали історію світу краще за будь-які книги. Їхня магія могла викликати шторми, здіймати хвилі висотою з фортецю або ж, навпаки, заспокоювати розбурхане море.
Минали століття, і саме вони першими втратили здатність набувати драконячої подоби, залишившись могутніми магами водної стихії.
Третіми були Дракони Повітря.
Вільні, як вітер.
Вони літали так високо, що навіть орли здавалися поруч із ними дрібними птахами. Говорили, що саме вони першими почули спів зірок.
Їхнім найбільшим даром було передбачення. Вони бачили уривки майбутнього, передавали послання між різними народами та нерідко ставали радниками правителів.
Останніми серед чотирьох великих Домів були Дракони Землі.
Найміцніші.
Найвитриваліші.
Вони жили у величезних підземних містах серед кришталевих печер і нескінченних шахт. Саме вони відкрили людям секрети обробки металів, створювали найкращу зброю та знаходили дорогоцінне каміння, яке не мало ціни.
Кажуть, жоден меч не міг зрівнятися з тим, який був викутий руками Дому Землі.
Та існував ще один рід...
Рід, про який говорили пошепки.
Чорні дракони.
Їх було дуже мало.
Ніхто не знав, де знаходяться їхні землі, а ті, хто випадково зустрічав представника цього роду, більше ніколи не розповідали про це.
На відміну від інших драконів, вони були неперевершеними перевертнями. Вони могли роками жити серед людей, залишаючись непоміченими. Їхній людський розум поєднувався з драконячими інстинктами, роблячи їх найнебезпечнішими істотами світу.
Саме тому навіть інші дракони ставилися до них із повагою.
───
Століття змінювалися одне за одним.
Світ жив у гармонії.
Дракони не втручалися у життя інших народів, бо не бачили у цьому жодного сенсу. Вони вважали себе хранителями рівноваги, а не завойовниками.
А потім на материку з'явилися люди.
Спочатку дракони лише спостерігали за ними.
Люди були слабкими.
Крихкими.
Їхнє життя тривало лише мить у порівнянні з віками драконів.
Здавалося, вони ніколи не стануть загрозою.
Та дракони помилялися.
Минали покоління.
Люди будували міста, королівства, створювали армії та вчилися користуватися магією.
Спершу між двома расами панував мир.
І навіть більше...
Одного дня сталося те, що здавалося неможливим.
Людина покохала дракона.
А дракон відповів взаємністю.
Цей союз назавжди змінив історію.
Від таких шлюбів народжувалися діти, які успадковували магію стихій. Саме вони стали прабатьками майбутніх магічних родів.
Та любов не змогла зупинити людську жадібність.
Чим сильнішими ставали королівства, тим більше правителі бажали підкорити драконів.
Незабаром серед людей з'явилися мисливці.
За голову одного дракона король обіцяв величезні землі, титули, золото і славу.
Тисячі сміливців вирушали на полювання.
Та майже ніхто не повертався.
Дракони навіть не сприймали людей як ворогів.
— Навіщо воювати з тими, хто не здатен нам зашкодити? — говорили старійшини.
Вони були впевнені у власній непереможності.
Саме ця впевненість стала їхньою найбільшою помилкою.
Одного разу король наймогутнішого людського королівства покликав до себе коваля.
— За сім днів ти створиш зброю, здатну вбивати драконів, — холодно промовив він. — Якщо не впораєшся — втратиш голову.
Коваль працював без сну і відпочинку.
День.
Ніч.
Знову день.
Його руки вкрилися опіками, а ковальський молот майже приріс до долонь.
На сьомий день меч був готовий.
Ніхто не знав, із якого металу його викували.
Лише легенди говорили, що до клинка було вплавлено уламок зірки, яка впала з неба.
Саме тоді доля драконів почала змінюватися…