Частина 12. Початок завжди матиме кінець. Хоч і не завжди хепіенд.

- Тооож, ти зараз кажеш що ми йдемо на переговори? – Вайлет із припіднятими бровами вдивлялася у через мірно спокійний вираз обличчя свого старшого брата, через що починала біситися ще сильніше. – У той цирк де залишилися лише несповна розуму живі організми які й людиною соромно назвати? Ти зараз не жартуєш?

- Псевдо переговори Вайлет. – Виправив той, піднімаючи до губ свій напій підготований заздалегідь. Здавалося наче старший розумів чим все закінчиться, та забезпечив себе чимось нерво заспокоюючим. Або просто банально міцним.  

- Без різниці. Суть та сама. Ти хочеш до тієї жінки прямо у руки піти. В пастку! – молодша починала відверто панікувати, стримуючи тремтіння рук стискаючи ті в кулаки.   

- Це буде правильним рішенням для Естелли. 

- Це буде прямий квиток тобі у могилу братику. – зціпивши зуби знову огризнулася мала, щоб уникнути нецензурної лексики.  

- Немає різниці. 

- Я проти. 

- Це не питання де ти можеш втручатися.  

- То кажеш мені заціпитися? 

- Я попросив зрозуміти мене та почути. 

- Так я чую! 

- Ні. Ти цілеспрямовано вирішила змінити все на власний розсуд. Як і завжди. 

-Я командую? Ти зовсім того вже? 

- Мала…

- Як мене не чуєш, тоді почуй тих хто до цього був поруч! Еліасе, хоч ти скажи йому! 

- Я… - прикусив той губу на мить аби потягнути час та обдумати відповідь. - Це його рішення. Не мені казати як діяти. 

- То ти готовий копати йому могилу? 

- Ні. – Рудий нахилив голову. Брайту не подобалося те що відбувається. Але зараз із Крісом він і так перебував як на лезу ножа. Одне невірне слово, та спалахне нова сварка. А цього він бажав поки уникнути найбільше. 

- Тоді дай голос поки тебе чують тупе ти створіння з кісток та плоті! 

- Стримуйся Вайлет. І не нападай на невинних. 

- Не хочу! Ти плануєш йти на смерть! Хіба я заради цього так намагалася тебе врятувати? За для цієї цілі проливала стільки сліз щоночі молячи вищі сили дати мені другий шанс?  

- Вайлі…

- Я не для того стала монстром аби тепер тобі дозволяти помирати ідіоте! – Сині очі раптом змінилися на янтарні, а кімнату немов окутала крижана та масивна завіса з якої почав виходити весь кисень. Щит раптом почав не захищати, а душити.  

- Я не збираюся помирати сестричко… - заспокоював вперто старший, так і наполягаючи на власних думках. 

- Ти досі не навчився брехати. – Дівчина почала заспокоюватися, адже зі спини її обійняв Аарон, повільно ще й відтягуючи подалі від старшого брата аби та не накинулася. Спокійне дихання юнака на її шкірі повернуло до тями.  

- Я не брешу. Мій план складається із трьох фаз та вже давно підготовлюється. Перша фаза це прибуття одночасно двох команд. Перша, це фронтальна. Там буде моя основна делегація. Я, Елі та Кетніс. А от друга команда підбереться до першого через катакомби через які втікав колись Аарон. У ній будеш ти, якраз таки Аарон та Фіар… - Промовив Кріс, та одразу уловив на собі невдоволений погляд рудого — Точніше Шон. – Виправився старший Боу. 

- Триматимеш мене подалі від себе аби не зруйнувала нічого? 

- Ти можеш приховувати присутність живих організмів навколо себе. Твоя роль, мабуть, найважливіша для другої команди. 

- Але це означає, що поруч із тобою буде лише Кетніс. Де гарантія, що вона не вдарить у спину? Елі зможе тебе захистити від неї? 

- Маєш сумнів що до моїх намірів? – Раптом замовила слово ще одна особа котра до цього сиділа мовчки. Та сама Кеті. Її вперше за весь час запросили до спільних обговорень та дозволили чути все від початку та до кінця. І це не на жарт здивувало аномальну.

- Я маю сумнів що до твоїх почуттів. – огризнулася молодша. 

- Якщо ти про Аарона, то я вже давно відпустила його і готова закопати сокиру війни яку навіть ніколи й не діставала. Не мені ворогувати, і тим паче не мститися тому хто дав шанс на життя моїм братам та забезпечує всім необхідним по при мої помилки минулих днів.  

- А як же. 

- Ви зараз серйозно вирішили влаштувати сцену ревнощів? – Крістофер невдоволено грюкнув чашкою по поверхні дерев’яного столу. На нього звернули увагу всі присутні.  

- Маєш щось проти цього? – зиркнула сестра. 

- Уявляєш? Так. Маю. Купу претензій. – Вперше тепер із сімейства Боу огризатися почав саме старший. Елі непомітно для багатьох посміхнувся через це.  

- Кріс має рацію. Зараз не на часі. Перший район вже очікує нас або відповідь. Потрібно вирішувати та дати знак. 

- Міллер хоче твою голову. Все. Нема про що й думати. Ти нікуди не підеш. 

- Вайлі… 

- Я. СКАЗАЛА. НІ. КРАПКА. – Молодша була категоричною. 

- Тоді запропонуй щось краще. Але знай, піти та вбити Міллер також не вийде. Там є вона. 

- Так боїтеся одної аномалки? Нас й то більше. 

- Вона сильна. – втрутився Шон, котрий сидів увесь час на дивані крутивши в руках кубик-рубік. – Хоч і не знаю точно її здібностей. Але впевнений, вона на один-два опустить на коліна навіть Аарона. А він, нагадаю, на разі самий сильний серед нас. Готова ним ризикнути? 

- Чому ви подумали що я взагалі згадаю за вбивство? 

- Бо очі про це кажуть. Ти бажаєш її смерті відколи дізналася її особистість та наміри.  

- Якщо ви закінчили, то я б хотів все ж закінчити свою думку що до будови плану. 

- … 

- Продовжуй. – Відповів за всіх Вайт, непомітно стискаючи руку Вайлет ще сильніше.  

- Тож. Поки одна частина команди піде на публічний показ та буде брати участь у перемовинах, то інша пройде до першого через катакомби непоміченою. Це перша фаза. Друга частина плану полягає у тому, аби витягти одного важливого для нас вченого. Данієль Фауст.

- Знаю такого. Він довго вештався серед об’єктів по типу мене. Ну, поки це тупоголове псевдо братство не вимерло та не порозбігалося. Після втечі Аарона вже ніхто його не бачив. Хтось один раз казав, ніби його з’їла Анджела. Але це може просто бути байкою. Я не перевіряв. Та й мене почали сильно накачувати препаратом.