Частина 10. Відчуваючи тебе

- Твердиш, що він не ворог… Але чомусь поруч із ним ти виглядаєш куди більш вбитою та стомленою навіть аніж поруч зі мною….

Аарон до останнього хотів огризатися, цим неначе доводячи дівчині протилежність її ж власних слів. У нього вже була своя фіксована думка про Фіара, яку він не мав наміру змінювати навіть на прохання тої кому довіряв більше самого себе. Вайлет це відчувала дуже чітко, адже недовіра та ненависть вирували навіть у повітрі, неначе випалюючи навколо них кисень.

Тіло хлопця напружувалося кожного разу все більше і більше, коли вона лише згадувала про його, мабуть, найбільшого ворога останніх декількох років у позитивному аспекті. А ще, Аарон показував зуби як у переносному, так і прямому сенсі того слова настільки відкрито, що навіть чорна маска із матеріалу не могли приховати цього.

- Я тебе розумію. – Вайлі хотіла погладити Аарона по голові маючи надію заспокоїти його, але той раптом підскочив на ноги, а погляд заблищав від невгомонного бажання роздерти опонента, що сіпнувся за його спиною спричинивши шарудіння свого одягу.

- Ні, не розумієш. – Ледь не рикаючи як хижий звір відповів той. – Він вбивця. Ти й гадки не маєш яку кількість життів він відібрав просто так через примху.

- Пф – засміявся біловолосий, накручуючи тим часом довгі пасма собі на палець – Такий самий вбивця як і ти цуцику людський. Тож не перекидай всіх гріхів на мене одного. Ми обидва вбивці та грішники. Вороги людства.

- Фіар. – зауважила дівчина, ледь тримаючи себе у тямі та не втрачаючи свідомості через безсилля – У нас була угода. Вже встиг забути її як Аарона побачив? Не починай.

- Він першим показав зуби. Я демонструю лише самозахист, і то без кулаків, за що вже мав би отримати похвалу. – задоволена посмішка із лиця аномального зникла. Йому явно не подобалося зауваження.

- Вам обом потрібно заспокоїтися. Аароне, охолонь, будь ласка. Фіар йде із нами до Естелли.

- Ні, не йде. – сказав як відрізав чорноволосий. У погляді блищала ненависть та обережність.

- Ти не зрозумів? Тебе щойно поставили перед фактом, а не запитували думки. – Фіар знову раптом немов розцвів, та задоволено посміхався, адже знав про послушність Аарона що до слів Вайлет. Принаймні до цього, він завжди дозволяв помикати собою їй одній.

- Я сказав він НЕ іде Вайлі. – Повторився Вайт так, немов його випадково могли не розчути, та простягнув руку до дівчини. Та лише сонливо поглянула на долоню, але і не ворухнулася.

- Аарон? – здивувалася молодша Боу, із зітханнями піднімаючись на ноги без допомоги. Вона хотіла хоч і через силу, але залишатися сильною самотужки.

- Я не збираюся тягнути ось це небезпечне щось прямо до людей. Там вистачатиме і двох нас.

- Говориш про мене як про монстра… Вже забув про власну приналежність до нашої «унікальної» раси? А може призабув, що і твоя «кохана» також унікальна? Чи просто тобі начхати на її почуття та внутрішній всесвіт та тебе турбує лише власне его? – посміхаючись промовляв біловолосий, вдивляючись у палаючі від злості очі Вайта – А вона так тебе хвалила весь цей час… Аарон те, Аарон це… Я навіть починав задумуватися про те, що ти дійсно хороший малий. Але добре, що не змінив думки. Інакше зараз був би дуже і дуже у тобі розчарований. От як вона зараз. – той хитнув підборіддям у бік де ледве стояла Вайлет, трохи розгублено вдивляючись то на одного юнака то на іншого.

- Вайлі? – Тепер, мабуть, усвідомивши свої слова, Аарон глянув на дівчину яка була за його спиною та ледь не падала. Чорні кола навколо її світлих очей та бліда шкіра надавали досить лячного вигляду. Візуал би сильно перелякався побачивши таку «красу», а лікар вже відправляв до реанімації. Аарон одразу схопив дівчину за руки, щоб та не впала, повільно підтягуючи якомога ближче до себе.

- Я розумію, що Фіар ні разу нічого хорошого тобі не зробив. Він людина Міллер і цього клейма не стерти так легко. Але Еліас мав тобі розказати про своє походження. Мав озвучити інформацію про кровні зв’язки із Фіаром.

- Він розказав.

- То чому тоді ти досі…

- Це не міняє цілісної картини. Еліас не може змити крові з рук брата. Лише намагатися відстояти його, базуючись на спогадах з дитинства.

- Фальшивих спогадах – додав Фіар – це так, для справки.

- Що він має на увазі?

- Саме те що й сказав. Спогади Елі не справжні. Точніше відредаговані у лабораторії Міллер.

- Яким чином?

- Здається у ліках якими нас тичкали кожного дня, був якийсь компонент що зводить із розуму. А вже психічно не стабільну людину можна вмовити на все. Навіть втерти їй життя, яке ніколи не було її та сказати, що ось так ти жив і цим паном ти був. Особливо легко це дається науковцям у яких є лабораторія та технологія розвинута до максимуму.

- То Елі також експеримент?

- А ти думаєш його око просто так ледь не біле? У нього ніколи не було гетерохронії. Зелений… Це і є справжнім кольором очей нашої родини.

- Препарат подіяв на нього із візуальними побічними ефектами?

- Ага. Перебільшили із дозою. – Фіар непомітно надто близько підібрався до Аарона – Він мав бути мною. Але не витримав і почав їхати кукухою на очах у всієї бригади.

- Що це значить?

- Фіаром мав стати старший брат. Але Елі виявився сильнішим лише фізично. Психіка ж його була крихкою як кришталь через хворобливість Шона та ненависть батька. Після першої дози він вже здувся, а після другої взагалі пережив епілептичний шок та зупинку серця. Міллер зрозуміла, що може зробити з нього максимум пішака, але не бійця з елітної гвардії. Тому дала йому спокій та потроху перетворювала у свою маріонетку, маніпулюючи молодшим братом.

- Чому їй потрібні бійці як ми?

- Вона постійно щось за інші ковчеги порятунку втирала. Здається хотіла чи то захопити, чи щось таке.

- …

Перед очима Аарона пролетіли його перші шістнадцять років за які він думав забув. Високі стіни цитаделі з якої він втікав, обличчя батьків при житті, його наставниця та голос який повчав його та вчив життю і виживанню. На душі раптом стало занадто тяжко.