Частина 6. Бій заради прийняття

Еліас спав мертвим сном через похмілля та ліки які дав йому Крістофер ще в обід після довготривалих нюнів. Приємний сон Брайта ніяк не хотів закінчуватися, тому той особливо і не квапився покидати царство Морфея. Все ж таки він бачив щасливу родинну картину яка не відповідала реальному положенню, та обіймав свого рідного молодшого братика котрий приймав кров як належне, а не образу та прокляття.

Коли він вперше за декілька годин почав сіпатися та чавкати, то привернув до себе не аби яку увагу, хоч все ж очей не розплющував.

Після цих перших знаків пробудження, виявилося на диво Елі почав прокидатися не через нудоту або ж головний біль, а максимум з причини ломоти по всьому тілу через ТОЙ САМИЙ некомфортний диван котрий був місцем тортури й для Кріса. Самопочуття здавалося було хорошим, тож хлопець був задоволений та вдячний за ліки котрі отримав. Можливо якби гордість дозволила, то навіть руки б розцілував.

Після кінцевого пробудження, його вуха почули тихе стукання скла десь подалі від нього, але явно з того ж приміщення.

Він ліниво почав підійматися використовуючи лікті, та приймаючи вже положення сидячи схрестивши ноги, причому ноги вмістилися на протилежних стегнах, та зіваючи потер сонні очі руками, лише після цього фокусуючи свою увагу на напрямок шуму. Його зустрів спокійно сидячий за своїм робочим столом Крістофер, котрий не кваплячись попивав свій напій із білого сервізу як принц котрий щойно лише виліз із казки, та читав щось схоже на звіт.

- Добрий вже не ранок спляча красуне. – Поглузував лідер Естелли, навіть не відриваючи свого погляду від паперів котрі здавалися йому куди важливішими за гостя з дивану.

- Я реально заснув? Очманіти – знову зівнув рудий, розчісуючи своє руде волосся пальцями вже немов по звичці.

- Так. – пролунала коротка відповідь, абсолютно не зацікавленим у розмові голосом. Почулося лише тихе шарудіння паперу. Боу просто перегорнув сторінку та продовжив читати.

- Де малий?

- Пішов.

- Та це я зрозумів. Ним тут і не пахне. – Констатуючи надто очевидний факт, Еліас піднявся із дивану, підходячи ближче до робочого столу платинововолосого хлопця та вдивляючись в інтер'єр кабінету, який до цього не сильно його цікавив.

- Надзвичайний рівень спостережливості. – Сьорбнув той знову з чашки свій теплий напій. По аромату було важко не здогадатися, що це був звичайнісінький чорний чай.

- Куди пішов?

- Без поняття. Здебільшого він не доповідає мені про свої походеньки кудись. Йде, а коли стукне то приходить.

- А що до мене тоді? Проганяють? – Еліас нахилився трохи вперед, руками спираючись об край столу лідера Еслетти та дивлячись на нього здивованим та трохи розгубленим поглядом.

- Ні. – Кріс зітхаючи почав відкладати папери вбік, розуміючи що далі роботу продовжувати не зможе.

- Тоді що мені далі робити?

- Тепер ти моя людина. Будеш під моєю особистою опікою та щільним контролем деякий час. Так ми вирішили з Аароном.

- Клас… Знайшов собі татуся…

- Господаря.

- Я тобі не собака якась.

- Можеш бути котом якщо хочеш. Я дружу з усіма тваринами.

- Може ще ошийник мені купиш?

- Хочеш рожевий чи синій?

- Мяу бл*ть…

- Хороший хлопчик.

Кабінет залило дзвінким сміхом Крістофера. Елі навіть на мить дійсно знайшов у його посмішці асоціацію з казковістю. Адже зовнішність збігалася з тими описами, які завжди були актуальними з книжковими. Високий зріст, бліда шкіра, світлі очі, тонкі пальці немов у піаніста, ямочки на обличчі коли посмішка з’являється на обличчі. Коротко кажучи розкішна зовнішність. Шкода лише, що ця фантазія розвіювалася ледь не після кожного слова яке він озвучував своїм поганим ротом.

- Якщо без жартів, то що далі? Куди мені йти? Аарон говорив щось за прописку за для отримання місця де можна жити… Як її отримати?

- Пройти реєстрацію, відвідати нашого лікаря, послідовно відвідати комісію для розподілу у секцію праці. Руки потрібні завжди та будь-де. Ти не будеш зайвим.

- І де я можу це все зробити? Може хоча б орієнтир мені якийсь даси?

- Забув де знаходишся? хоч тут пиши всі паперові відомості. Все-таки всі документи врешті решт проходять крізь мене.

- Ага… - Еліас моргаючи очима подумав, що можливо ще не пізно піти.

- Не варто хвилюватися. – заспокоював Кріс – Запитання досить банальні. Ім’я та прізвище, вік, сильні та слабкі сторони й тому подібне.

- А якщо я збрешу?

- Рано чи пізно все одно правда випливе назовні. І тоді ти будеш відданий під трибунал як зрадник та брехун.

- Як негарно…

- Це кінець світу, а не звичайний вірус. Виживає той хто слідує за правилами.

- Тобто слідує твоєму закону?

- Радій що не Біблійному.

Крістофер дістав рацію з шухляди свого столу та закликав до свого кабінету молоду дівчину. Та швидко прибігла, що свідчило про її близьке місце розташування. Лідер віддав їй наказ принести зразки відомостей які потрібно заповнити новенькому. Та тихенько кивнула головою та знову далася у біг, та через яких то там кілька хвилин повернулася із трьома папірцями які були покладені перед Еліасом почередно. Рудий лише подивився на них та зітхнув. Бачачи запитання виділені навіть маркером як обов'язкові, молодий чоловік зрозумів що влип.

Ім’я: Еліас Брайт

Вік: 29 років

Стать: Чоловік

Особливості характеру: …

Сильні сторони: Наявність водійського посвідчення, високий рівень стрільби з пістолету, імунітет до препаратів, хороший зір, вправність у ремонті техніки, розуміння медицини…

Слабкості: …

Перший аркуш мав питання, на пряму які стосувалися особистості людини. Елі навмисне пропускав пункти що могли наводити на його характер чи розкрити ті, чи інші подробиці життя про які він категорично не бажав говорити.

Коли чоловік вирішив що настав час віддавати несимпатичні йому папірець, він підняв руку аби Кріс помітив готовність. Боу звернув увагу, та піднімаючись зі зручного крісла, попрямував до рудого.