Частина 3. Під небезпечним небом

- Агов Люцику, не тягай ноги, а піднімай як має бути. У тебе надто масивне взуття на ногах. Ти привертаєш до нас увагу надто сильно через тупе човгання. – Аарон незадоволено зупинився поруч зі стіною та оглянувся по сторонах зі своєї схованки, тим же часом ще й встигаючи дати зауваження надто розслабленому компаньйону, підібраному декілька годин тому.

- Я досі Еліас. – Прорикав той незадоволено у відповідь.

- Начхати. Просто припини тягнути ноги. Палиш контору навіть там де надто тяжко це зробити. Звичайна людина почує, не те що інфікований із підвищеним рецептором слуху.

- Та добре, добре. Вибач капітане. Більше не буду.

Рудоволосий тихо зітхаючи наздогнав Аарона, та далі вони продовжили свою дорогу до першого району знову у тиші. Еліас тепер більше слідкував за власним крокуванням та зміг мінімалізувати шум. Аарон нарешті припинив біситися.

Вайт поки не розказав новому знайомому за Фіара який був небезпечним навіть для нього, не те що міг завдати шкоди звичайній людині. Але і не вважав поки за потрібним лякати його навіть враховуючи ризики. Все ж сторожового пса першого району можна як зустріти так і ні, а зайва паніка прикликає інфікованих вищих рангів.

- Ем, Аароне…

- Тихіше. Не шуми поки.

- Та я лише уточнити дещо хо…

- Шшш – перебив чорноволосий — Дійдемо то он тієї будівлі. Там зробимо перевал.

Аарон вказав напрямок на північ від них. Величезна багатоповерхівка, десь за чотири кілометри від них. Тож довелося мовчати ще принаймні сорок хвилин. Для Еліаса, який немов дихав лише тоді коли говорив, це було неймовірно тяжкою задачею, а от другий радів поки була присутня тиша.

Під їхнім взуттям тріщало багацько скла, роздробленого ще кимось на початку наступаючого хаосу. Десь недалеко постійно можна було почути тихий гул інфікованих монстрів. Найімовірніше це були представники найнижчого класу. Аарон був надто спокійним, бо знав, що з такими він впорається на один-два. Клас Е так нічим і не славився навіть за увесь час апокаліпсиса.

Коли юнаки увійшли до будівлі яку взяли за точку привалу, Аарон немов починав розчинятися у тіні через як одяг який носив, так і волосся й маску що закривала більшу частину обличчя. Чорний колір зливався з оточенням дуже добре. Поки Еліаса видавало руде придовгувате волосся.

Вони підіймалися до верхніх поверхів. Елі не розумів подібної логіки. Адже здебільшого дах дорівнював пастці або прямому запрошенню на смертельну вечірку, якщо базуватися на усіх фільмах або досвіду за останні майже два роки. Тікати нікуди, хованки немає, предметів для самозахисту також тяжко віднайти.

Відчиняючи з жахливим скрипом масивні металеві двері, а потім зачиняючи їх за своїми спинами, обоє молодих людей опинилися у «пастці» та пройшли до краю, щоб спочатку ознайомитися з ситуацією з висоти пташиного польоту, а потім відпочити.

- Поблизу лише звичайні інфіковані як і були у будівлі що трапилися на шляху. Тож можемо затриматися тут трохи довше аніж я планував.

Констатував факт Аарон, базуючись на своїх відчуттях та зору.

- Тепер запитувати можна?

- Я мав надію, що ти забудеш своє запитання і я зможу просто полежати.

- Ні. У мене хороша пам’ять.

- Шкода. – Аарон звисив ноги з краю даху, та відкинувся на спину, заводячи одну руку за потилицю, щоб голові було комфортніше та не торкалася холодного бетону на пряму. – Так що там за запитання у тебе?

- Ти так і не відповів чому йдеш до першого району. Хоча я задавав це питання вже навіть не підрахую скільки разів за декілька годин нашої сумісної подорожі.

- Якщо скажу, доведеться тебе вбити. Готовий до такої правди?

- Хоч ми знайомі не довго, але я вже починаю розуміти коли ти блефуєш. Ти не убиватимеш мене.

- Думаєш що правильно мене читаєш?

- А хіба ні?

- Ні. – Вайт потягнувся до кишені за сигаретами – Ніхто не може мене читати. Це було підтверджено хитрою та надто кмітливою людиною.

- Тоді, я готовий померти, але хочу знати чому ти йдеш до першого району. Так ще й у такому швидкому темпі.

- Ти нагадуєш мені декого. – Аарон не змінюючи позицій, дістав сигарету та закурив її – Вона також була наївно сміливою, навіть коли доперло ким я є. Якщо хотіла чогось, то ризикувала усім, щоб це дістати.

- Ти зараз за свою дівчину говориш?

- Сестру мого друга. Ми зазвичай були на одній хвилі, поки той самий друг геть на іншій.

- Чому минулий час? Вона…

- Пішла.

- Пішла? В сенсі? Просто взяла і звалила кудись? І ви її відпустили? Одну? Чому не пішли слідом?

- Якби пішли, вона б і сама втекла від нас. Їй потрібен час для освоєння та прийняття нової себе. Ми вирішили просто його дати аби не втратити її.

- Щось сталося?

- Так я тобі й сказав. – Аарон затягнувся, та повільно почав випускати чи не малу кількість тютюнового диму.

- Та ну тебе, ти ж і так збираєшся мене зараз убивати. То який сенс замовчувати?

- Ти там за перший питав? – повернув тему на основне русло молодший.

- Ясно… Проїхали. Здається тема за те дівча табу.

- Я йду у перший, бо маю дещо пронюхати.

- І що саме? Можливо я навіть стану корисним. Адже… Бував у першому багацько разів.

- Система охорони на даний момент. Ось що мене цікавить.

- Хм? А навіщо це тобі?

- Яка різниця?

- Велика.

Еліас сильно змінився за якусь лічену мить. Аарон навіть підвівся, адже відчув це. Серцебиття рудого раптом уповільнилося, а зіниці звузилися.

- Щоб допомогти нужденним вижити.

- То ти з тієї Естелли. Рятівного ковчега всіх хто хоче жити, але не отримує захисту. Чи не так?

- Чув про нашу асоціацію? Як мило. Значить ми популярні.

- Про неї лише глухий не чув та сліпий не бачив нічого. Ви навіть моїм знайомим допомагали. Дехто навіть залишився поруч із вами.

- Без поняття хто твої дружбани. Але і начхати якщо чесно.