Епілог.

Я притиснула до грудей згорток зі спортивним костюмом, купленим для Кощія на око, і поскакала вниз сходами, перестрибуючи через дві сходинки. Ось відчуваю, що знову розмір не вгадала. Не вмію я підбирати чоловікам одяг, не знаючи розміру, нема досвіду. Що за справи, пояснювати продавщицям, що зріст «ось такий», а в плечах «ось стільки»?

Все! Останній раз.

Звісно, у такому вбранні, в якому Безсмертний з'явився у нашому світі, йому на вулицю не вийти. А тепер нехай одягає спортивку і сам по магазинах ходить, з моїм, зрозуміло, супроводом у ролі консультанта.

Я сіла в машину, кинувши пакет на сидіння поряд з коробкою із кросівками. Налізуть – не налізуть? Взагалі, я їх вибирала за принципом: краще більше, ніж менше.

Я завела машину і відразу пригальмувала.

А може?.. Може, мені все наснилося, примарилося? Аж надто неймовірними здаються події, що відбулися.

Може, й не чекає на мене Кощій у моїй квартирі? А все – плід моєї хворої уяви?

І не підписувала я з Доглядачем за світами договір кров'ю?

І не було Аллії, і мертвої планети-двійника теж не було.

І не переносилися наші з Безсмертним душі то до одного, то до іншого мешканця загиблого світу?

І не змінили майбутнє в минулому?

І не врятувала я Аллію, і не загубила її двійника?

Можливо, взагалі нічого не було?

Із хвилюванням я відчиняла замок своєї квартири, ключ все ніяк не хотів потрапляти в дірочку, руки тремтіли від нетерпіння. Мені весь час здавалося, що я увійду – і кімната виявиться порожньою.

Я увійшла.

Кощій сидів на дивані, витягнувши ноги і зайнявши увесь вільний простір книгами.

Фух! А я вже подумала, що все – сон.

Я кинула на диван згортки. Серед книг побачила кілька томиків сучасного фентезі, у яких так чи інакше фігурував Кощій Безсмертний.

- Читаєш?

- Читаю.

- І багато прочитав.

- Все.

- І?

- Нічого цього не було.

- Як так? – я розгублено присіла на краєчок дивану.

- Я ж казав, що згадав усе своє життя. Так от, можливо, описані події і мали місце. З якимось іншим Кощієм. Ти вже трохи уявляєш, скільки співіснує одночасно реальностей, варіацій, паралельних світів?

- Гадаю, що немало.

- Припускаю, що у багатьох із них можна зустріти свого Кощія. У вас на Землі навіть казок про нього неміряно. І також припускаю, що кожен з них має свій характер, своє життя, свою долю. І моя доля - поряд з тобою, Нетті, - спробував він мене обійняти.

- Ні, постривай, а як же всілякі атрибути, плащ із черепом, меч-кладенець, у тебе ж вони були!

- Тільки тому, що ти їх уявляла.

- Не зрозуміла.

- Тобі вже говорили про це боги в Палаці на Хмарі. А потім мені ще роз'яснив Доглядач.

- Що саме?

- Ти – каталізатор, довкола тебе світи починають змінюватись.

- Так, це він і мені казав, то й що?

- Мало цього, вони змінюються, підкоряючись твоїм думкам. Тому й з'являлися атрибути, про які ти вичитала в книжках. А я, згадай, сам про них нічого не знав і навіть не здогадувався. А потім, коли тебе не було поряд, все зникло, адже це не з мого життя.

- Ти хочеш сказати, що своїми думками я творю реальність?

- Саме так.

- Нісенітниця! Не хочеш же ти сказати, що я сама собі стільки навигадувала пригод на одне місце? Та ми ж не раз перебували на краю загибелі! Я що, сама собі такі подарунки роблю, чи що?

- Як бачиш, Нетті, втілюються не тільки твої уявлення, твої мрії, а й твої страхи, твої побоювання. Тобі просто треба вчитися контролювати свої думки.

Я глибоко замислилась.

- Щось мені не віриться, що таке можливе. Адже я проста дівчина із Землі.

- Прості дівчата паралельними вимірами не тиняються, - багатозначно тицьнув мене пальцем у кінчик носа Безсмертний.

Я машинально врізала йому кулачком у дих. Він демонстративно впав на підлогу біля дивана. А зверху на нього посипалися книжки та пакети з одягом, що я принесла.

Кощій підвівся, розмотав спортивний костюм і приклав до себе, показуючи, які короткі штани:

- І на кого це?

- На тебе!

- А це? – він натягнув кросівки, які своїм розміром нагадали черевики клоуна.

- Підеш у цирк працювати, клоуном! - розреготалася я.

- Не піду, не навчений! – роззувся Безсмертний.

- А чого ти навчений? - почала я виривати у нього спортивку. – Не подобається – віддай!

Кощій відпустив одяг, і я впала на підлогу.