Глава 74. Неприємне пробудження.

Я одразу зрозуміла, що знаходжусь у своєму тілі!

У своєму милому, рідному, майже забутому, але такому знайомому. Дороге моє, що мені довелося тільки пережити! У тілах яких істор тільки довелось побувати!

Якби ти знало!

Ні, краще не знати тобі про це.

Я повернулась!

Я, нарешті, вдома, в собі! Я виконала місію по врятуванню Аллії і Доглядач повернув мене до рідного тіла на отстрів Буян!

Душа моя зраділа, і я розплющила очі.

Тільки от щось мені тут нічого острів Буян не нагадує. От зовсім нічого.

Я лежу в якомусь «кориті» на металевій поверхні, віддавивши собі все, що тільки можна було віддавити. Ручки-ніжки ворушитися не бажають, і не дивно, скільки довелось їм без руху перебувати. Все затекло. Накрито моє корито скляним ковпаком, наче я Спляча Красуня в кришталевому… тьху ти! Вгорі м'яким світлом світиться стеля. А на мені поначеплено невідомо скільки датчиків на м'яких дротах, і на зап'ястях, і не щиколотках, і на голові, і на моєму дорогоцінному животику.

Хто посмів мене торкатися?

Може, Доглядач переніс мене сюди, щоб на вітрі не застудилася? Так не можна було організувати ортопедичний матрац та подушечку?

Я почала напружувати і розслабляти м'язи, намагаючись якнайшвидше привести своє любе тіло до ладу. Незабаром у затеклі члени вп'ялися тисячі голочок, повідомляючи, що процес пішов. Згоряючи від нетерпіння, підвелась я на ліктях у своєму «кориті» і завмерла з відкритим ротом.

Ніякого Доглядача й близько не було, а знаходилась я в якійсь лабораторії, де спиною до мене біля схожого на плазму екрана скупчилися люди (чи нелюди?) у золотистих трико. Їх було четверо: два чоловіка та дві жінки. Нікого схожого на них я раніше не зустрічала. Шкіра у незнайомців якась лілова, а волосся насиченого фіолетового відтінку. У однієї з жінок рівні пасма затягнуті в довгий хвіст, що починається на маківці і закінчується майже біля талії. У іншої – розпущене волосся трохи коротше. Чоловіки практично не відрізнялися зі своїми стрижками їжачком і однаковими фігурами. Та й жінки щось надто схожі...  Мов близнюки. Куди це я потрапила?

І тут до мене дійшло! Та це ж торрітяни, про яких розповідав Кощій! Естер один, Естер два, Дук один і Дук два. Їм на руку був кінець світу, і вони намагалися мене, Шкідника, що їм заважає, знищити! Отже, це вони викрали з острова Буяна моє тіло, думаю, заради того, щоб витягти мене з Аллії. Але запізнилися. Кінець світу скасовується! І вони тепер мене ще більше за це полюблять. Так «полюблять», що… Я прикрутила свої думки, щоб прислухатись до розмови ворогів, що вперили очі в екран.

- Що сталося?! Дук, що сталося? - фальцетом вигукнула Естер з довгим хвостом.

- Ну… Я думаю…

- То була вона? Так? Цей немолодий чоловік на білому коті?

- Естер-два, заспокойся! - схопила її за руку близнючка.

- Заспокоїтись? Та ви розумієте, що сталося? Червона кнопка знищена! Ви знаєте, що це означає? Бомба не вибухне НІКОЛИ! Бо в нас немає більш енергії, щоб знов повернутись у минуле.

- Схоже на це, портал його ліворуч, - промимрив один із Дуків.

- Схоже? І ви говорите про це так байдуже?

- Та що ти?! - вигукнула Естер-один. – Ми обурені до глибини душі!

- Та ви хоч розумієте, що ми втратили? Ми втратили все! Та що я тобі пояснюю? Ти ж не бачила змін, які мали відбутися за два роки! Ми мали необмежені можливості! То був наш рай! Нам були доступні такі дослідження! Ми створили стільки ідеальної зброї! Ми могли б захопити контроль над багатьма світами! А зараз? І хто винний у всьому цьому? Це вона все! Куди вона знову поділася? Я знищу її! Я знищу її тіло, і їй не буде куди повертатися! Я відшукаю її дух та помщуся! Страшно помщуся!

Розлючена Естер-два різко повернулась у бік мого «корита» і застигла, блискаючи фіолетовими очиськама:

- Так вона тут! Вона повернулася у своє тіло!

Ой, мамо! Четвірка бузкових кинулась до мене, я ударом обох ніг відкинула пластикову кришку, зупинивши нападників на мить, і вивалилася з корита, вириваючи дроти датчиків з коренем.

Але тут мої заслаблі ноги підвели мене, вони підігнулися, не витримавши напруження, і я повисла на руках торрітян, що якраз підскочили і схопили мене.

Приїхали.

Обличчя Естер-два, спотворене ненавистю, наблизилось до мене, божевільні очі металися туди-сюди. Нерви лікувати треба.

- Навіщо? Навіщо ти це зробила? - прошипіла вона.

- Я врятувала Аллію.

- Ти врятувала? – божевільний регіт просто в обличчя. - Ти врятувала примітивний слаборозвинений світ напівдиких аборигенів, які нічого не варті і нічого не значать для Всесвіту!

- Я врятувала Аллію.

- Тут! Тут справжня Аллія! Тут мала бути планета-сад! Планета-рай! Тут кожен клаптик землі коштував би мільйони!

– Я врятувала світ, - повторила вперто.

- Ти заплатиш мені за все, що ми втратили через тебе! – заревіла торрітянка. – Я знищу тебе! Розвію на атоми! Де анігілятор?