Глава 72. Доглядач за світами. У пошуках Нетті.

Я задумливо почесав бороду. Дійсно, був в історії випадок, коли двоє самостійно, подолавши неймовірні перешкоди, змогли побувати на сакральному острові Буяні. І це були ні хто інший, як Кощій та Нетті.

- Так, - кивнув я, - визнаю, було діло. Хоча це – нонсенс! До цього часу ніхто не може зрозуміти, як вам це вдалося.

- Факт залишається фактом. Ми з Нетті були на Буяні, і, хай це і неймовірно,  дівчину могло притягнути до власного тіла, коли вона виконала місію і врятувала Аллію.

- А тебе чомусь не притягло?

- Важкий я, - усміхнувся вперше за сьогодні Кощій.

- Не думаю, що таке можливе. Але для нас це був би найкращий варіант.

– Тоді вперед. Сподіватимемося, що вона вже чекає на нас, лаючись на чому світ стоїть, що ми затримуємось.

– Вперед! – я матеріалізував ловця душ. - Дівчинка хай хоч відійде, а то й її прихопить.

- А що це таке? – підозріло зиркнув на прилад Безсмертний.

- Ловець душ, він допоможе витягти тебе з цього чоловіка і перенести на Буян, до власного тіла.

- Ааа... - недовірливо протягнув Кощій і повернувся до дівчинки, що спостерігала за нами мовчки. - Ульріє, ось і настав час, про який я говорив. Зараз я зникну, точніше, покину тіло купця, а ти допоможеш йому, як ми й домовлялися. Добре, мала?

- Я не мала. Я все розумію, - похмуро видала дівчинка. – Прощавай, Кощію!

Безсмертний обійняв свою супутницю, і вона, потираючи очі кулачками, відійшла на безпечну відстань.

- Давай, Доглядач, я готовий. — Солдат переді мною виструнчився по струнці, чекаючи на обіцяне перенесення. Скільки ж доль зачепило цією шаленою авантюрою, що повернула загиблий світ із небуття? Скільки людей, нелюдів і, вірогідно, навіть тварин, взяли активну участь у порятунку Аллії, навіть не підозрюючи про це? А для мене, Доглядача, ці місяці залишилися під покровом таємниці. Але Нетті та Кощій все розкажуть мені, я маю знати, як їм вдалося змінити минуле і врятувати майбутнє.

Я налаштував на хвилю Безсмертного ловець душ і натиснув кнопку.

На ошелешену фізіономію чоловіка в солдатській формі мені дивитися вже немає сенсу, бачу, про нього подбає дівчинка.

Я повернувся круто, притискаючи до грудей ловця з душею Кощія, що потрапила в клітку. Сам ніколи не перевіряв на собі, але уявляю, що відчуття не з приємних. Виявитися замкненим у металевій коробці ще гірше, ніж у чужому, хай і незвичному, тілі.

Так, чимало довелося пережити рятівникам Аллії. Добре, що все закінчується. Нетті, мабуть, і справді зачекалася...

Я зробив крок у портал і вийшов на острові Буяні, острові з легенд. А ось і  непорушний містичний Алатир-камінь, біля якого я залишив свого часу тіла Нетті й Кощія.

Я протер очі. Безсмертний лежав у тій самій позі, чекаючи на повернення душі.

Але де ж Нетті? Я озирнувся.

Так само, як завжди, як цілу вічність, висить у порожнечі легендарний острів.

     І нема де тут сховатися.

І не можна звідси піти…

І білий рулончик договору, підписаного кров'ю, який Нетті не випускала з рук, валяється поруч із Алатир-каменем, наче непотрібний папірець.

І покажчик душ запевняє, що немає у цьому світі Нетті, і не було дуже давно. А якщо її немає і не було, це означає єдине: тіло дівчини викрали!

Але як?! Хто? Адже на острів неможливо потрапити!

Ох, як же я поясню Кощію, що сталося, коли й сам не можу нічого зрозуміти?

Я направив на його нерухоме тіло ловець душ і відчинив заслінку.

Безсмертний кілька довгих секунд був нерухомий, потім здвигнув пальцями. Його тіло так довго пролежало без руху, що йому тепер важко адаптуватись. Нічого, я зараз допоможу. Я накинув на Кощія енергетичну сіті, що швидко ввібралася в його ауру. Вона допоможе йому прийти до тями.

Справді, незабаром Кощій розплющив очі й сів, ледве згинаючи суглоби, що затекли й хрустіли.

- Нетті?

Не знаю, не знаю, як йому сказати. Як важко просто сказати правду… Чому з людьми завжди так непросто?

- Нетті тут немає.

- Що?! А де її тіло? – із зусиллям підвівся Безсмертний, озираючись.

- Я, як Наглядач, повинен знати все. Але я змушений визнати, що без найменшого поняття, що тут сталося.

- Де її тіло? - Кощій схопив мене за плечі, витрушуючи душу без використання ловця.

- Стривай! Заспокойся! Я не знаю!!! Я відвідував острів п'ять днів тому, і все було гаразд. Нетті лежала ось тут, поряд з тобою, і ніщо мене навіть не насторожило.

- Гаразд, я заспокоївся, - нарешті взяв себе до рук Безсмертний, піднімаючи із землі сувій. - Що це?

- Договір, підписаний мною та Нетті.

Кощій швидко пробіг рядки очима.

– Давай міркувати логічно.

– Давай, - кивнув я.