Глава 67. Пророцтво збувається!

Я кинулася на підлогу, ледве ухилившись, а плазмоїд чи що воно таке, врізався в шафу за моєю спиною, розсипався хмарою іскор і зробив маленький підпал з великими наслідками. Лазерні диски, що висипалися зі сховища, спалахували і спалахували, поєднуючи невеликі спалахи в одне ціле.

Пожежа!

Та ми ж тут подушимося! Що робити?

«Як що? – майнуло в голові. - Я ж чаклун води, ось тільки-но дізнався. Значить, маю вміти загасити вогонь. Тільки як? Як це вміння у собі відкрити, га?

Зовсім поруч врізалася в стіну друга вогняна куля і затлілась обшивка. Я викинула руки у бік пожежі, і раптом з долонь вилетів струмінь води. Правда, вона вичерпалася, так і не долетівши до потрібного місця, але я вже зрозуміла принцип створення вологи і бадьоро почала трясти зап'ястями на вогонь, що швидко лизав навколишні предмети.

Обшивка на стіні згасла, зашипівши, що  дуже втішило мене.

Я вмію!

Я – чаклун води!

Але моя радість була передчасною. Наступна вогняна куля зачепила мій одяг, залишивши чорні пропалені плями. Я знову стрільнула водою, обливаючи себе і радіючи, що хоч цьому навчилася. Якби я ще навчилась крутитися, як дзиґа, або скакати, як кенгуру, а то не встигаю вивертатися від вогняних ударів, що сипляться все швидше й швидше.

Матінко!!

Кільце зісковзнуло з моєї руки і покотилося геть. Я не встигла його підхопити, бо Оскар знову жбурнув в мене кулю.

Я кинулася на підлогу, відкочуючись убік, але ворог не давав жодної секунди перепочинку, і новий «снаряд» вже летів просто на мене, а я не встигала навіть підвестися! І раптом чиїсь потужні щелепи схопили мене прямо за одяг і відтягли геть. Куля вдарилася в підлогу, викликавши нове вогнище пожежі, а я, скориставшись секундною відстрочкою, озирнулась на несподіваного помічника.

Сніговий Барс! Мій Сніговий Барс! Я скрикнула від захоплення, усвідомивши, що події, які відбулися вночі, не були сном, і мій новий друг прийшов на допомогу у скрутну хвилину!

Білий, подекуди з чорними плямами, великий граціозний кіт кивнув головою, підставляючи мені спину. Я забралася на нього миттєво, і пара випущених у мій бік «снарядів» вдарилась в те місце, де щойно я знаходилась.

Все б добре, але осередки пожежі розгорялися сильніше та сильніше. Я уявила себе брандспойтом і почала методично заливати водою вогненні квіти, що розквітали. У мене навіть непогано виходило. Сніговий Барс швидкими стрибками переміщався навколо мого супротивника, що опинився в центрі, а той шпурляв навздогін блискавками та енергетичними кулями. Кілька разів він потрапив у стелю, і каміння почало сипатися, здіймаючи страшний шум і хмари пилу.

Я забула навіть про кнопку, єдиною метою залишилося: врятуватися, ухилитися від вогненних ударів і валунів, що падали згори, а  при цьому ще й залити все холодними струменями води…

Стрибок! Ще стрибок! Удар! Ще удар! Шипіння води, що потрапила на вогонь! Клуби пари, що закутали все довкола!

Чаклун, здається, збожеволів, намагаючись прибрати мене зі своєї дороги.

- Оскар Лей! Тікай звідси! Зараз нас обох тут засипле навіки!

Ага, зараз. Так він і піде, залишивши все, чого так прагнув. Як я й передбачала, у відповідь долинули лише приглушені прокльони. А Сніговий Барс усе намотував і намотував кола підземним залом. Мене став розбирати кураж.

- Йо-хо-хо! - закричала я, вже не усвідомлюючи ні себе, ні того, що відбувається.

І ось чергова вогненна куля, промазавши, врізалася в червону кнопку і сплавила все в один суцільний металевий млинець...

Невже це все?

І ніхто тепер не зможе натиснути на неї ні випадково, ні навмисне!

І не зможе ніхто тепер проголосити себе володарем світу!

І Аллія спатиме спокійно!

Я врятувала світ, чи не так?

Оскар Лей теж зрозумів це і сповнився невимовної люті через те, що сам, власними руками, знищив свою надію на майбутнє панування над світом! І тепер він – ніхто! І ловити йому більше тут нема чого! Але залишалась я, бо через мене його плани пішли шкереберть. І чаклун переніс на мою скромну персону всі свої почуття, весь свій гнів, і кинувся на мене з новими силами, з твердим наміром знищити, не випустити на поверхню, помститися.

Тільки завдяки своєму плямистому другу встигала я ухилитися від його вогняних подарунків і каменів, що сипались згори.

Все перетворилося на миготіння вогню, шипіння води, гуркіт від падіння брил.

Все змішалося, все переплуталося. Та нас же тут завалить зараз!

Я жити хочу!

Сніговий Барс у немислимому піруеті відштовхнувся від пульта і вискочив із кам'яної пастки. Я ледве встигла пригнутися, щоби пролетіти разом з ним і не зачепитись ні за що.

Не знаю, яким чином, але Оскар Лей примудрився шугонути за нами. З криком: «Я дістану тебе!» висунув він із дірки руку і випустив стовп вогню.

Стеля підземелля вибухнула і  поховала під уламками невдачливого чаклуна, а білий кіт величезними стрибками кинувся геть.