Глава 48. Заключна.

Я раптом зрозуміла, що щось мене стрімко вириває з цього світу і, якби я не пручалася, було б не так боляче!

Кощію!!!

Скажений танець в голові поступово затихав. Нарешті я змогла відкрити очі.

Рожеві шпалери...  Жалюзі...  Монітор на столі... 

Я вдома?

Так, я вдома.

А Кощій?

Я підскочила, голова знову пішла обертом.

Нікого.

Значить, так? Я врятувала Каррітум, я зробила все, що могла, в цьому світі, усім допомогла, все влаштувала - і більше я вже не потрібна? Мене викинули в мій вимір, як використану річ?

Ну, Вітер, постривай! Хоча, при чому тут він? Це все робота Доглядача! За його вказівкою мені довелось рятувати світ на добровільних засадах, безоплатно, так би мовити!

 - Гей! Віддайте мені Кощія! - закричала я, дивлячись в стелю. - Невже я багато прошу?!

Стеля тупо мовчала.

Я залізла на ліжко з ногами, забилася в куток і задумалась. У кожній ситуації слід знаходити позитивні сторони. Інакше й жити не захочеться. Отже, що ж хорошого в моїй ситуації?

Найголовніше, тепер я точно знаю, що це не шизофренія. Ось на пальці при світлі неонового світильника мерехтить Уроборос, а на іншому задумливо дивиться вдалину Сніговий Барс.

Це факт. Я, дійсно, другий раз потрапляю в чужі світи.

Далі. Я багато побачила і дізналася нового. Познайомилася з багатьма людьми и не людьми. Декому завадила, а декому допомогла. Отримала безцінний досвід. Знайшла нових друзів.

Плюс? Плюс.

Ах, так, я врятувала Каррітум! Теж плюс.

А ще я знаю, що Кощій мене шукав і, напевно, буде шукати далі! Про любов, правда, він так нічого і не говорив, але у нас і часу для цього не було.

Так, що ще хорошого?

Чимало.

Втратити я нічого не втратила? Мій погляд злякано намацав мобільний телефон, що валявся під столом. Я схопила його, втупившись очима в дату і час. Фух! Минуло всього декілька годин, менше доби. Був день, вітер і дощ, а тепер ранній ранок, схід сонця і початок нового дня. А мені ж ще й на роботу йти!

Я схопилася, мов ошпарена, кинулась на кухню, увімкнула чайник і тостер, при цьому мене вдарило струмом, щоб не розслаблялася.

Ти в своєму світі, дівчинко! Забула, що розетку пробиває? Зате тепер згадала. А зараз швидко до ванної. Ой, як добре... було б, коли б була гаряча вода. Бррр!!! І що це таке смердить? У сусідів пожежа, чи що?

Тостер! Я вискочила голяка з ванни і рвонула на кухню. Точно! Мій старий тостер сам не вимикається! Згоріло все до чортової бабусі! Стелю закоптило! Скільки ж мені тепер чистити її доведеться?!

А це що за вода під ногами?! Мамо! Я ж воду у ванній не закрутила! Зараз у сусідів як закапає! Кинулася у ванну кімнату, перекрила кран. Із жахом оглянула масштаб катастрофи. Так, де ж ця швабра?

Я побачила ручку, що стирчала зі стінної шафи, і потягнула на себе. І що ж там її не пускає?

Пустило! Швабра вилетіла, немов жива, і з усієї дурі, моєї, врізалася в люстру. Дрібні скалки розлетілися на всі боки, склали в калюжі, що розтікалася по підлозі, красивий загадковий візерунок. Та що ж це таке?!

А це що за дивний запах, який наповнює кімнату? Газ? Я самогубства не замовляла! Може, у сусідів щось сталося?

Ба! Чайник закипів, вода перелилася через край і загасила вогонь! Я швиденько перекрила газ. Давно слід було купити плиту з автоматичним відключенням. І справити електричний чайник. Або викинути і купити новий.

Кватирку відчинити треба. Воду витерти. Скалки зібрати. У кухні прибратися...

Матінко! Я повільно сповзла по стіні на підлогу.

А там ніякий більше світ рятувати не треба? У мене це набагато краще виходить!

А звідки такий дим? Може, все ж таки, від сусідів?

Боже, і коли ж я почала прасувати свій новий костюм?!

 * * *

Минуло кілька днів, поки я більш-менш втягнулася в це наше життя. Ніщо більше не нагадувало мені про пережиті пригоди. Ніхто не міг розповісти, як там Кощій. Але я твердо знала: все було. Значить, нема чого впадати в депресію. Якщо все було, значить, все ще і буде. Минулого разу теж чимало часу минуло, я навіть книгу встигла написати...

Книгу! Я ж тепер можу описати наші пригоди в Каррітумі!

І я засіла за ноутбук. Спогади спливали в пам'яті, і мені залишалося їх тільки записувати. Знову переді мною миготіли знайомі обличчя, розгорталися минулі події, мчали з минулого в майбутнє миті, миті, сплітаючись в новий роман. Схід - справа темна, так часто доводилося чути мені ці слова. Так, схід в Каррітумі, дійсно, справа темна. Була.

Закінчивши роман, я відіслала його до редакції. Тепер можна і обмити. Хоча б коктейлем в найближчому барі.

По дорозі мені прийшла в голову шалена думка: а чи не купити квиток лотереї? Навіть над номерами паритися не буду, поставлю автовибір.