Глава 9. МІсія виконана.

- Це все вона!  Вона!

- Вбити її!  - кричав натовп.

Я чекала.

 - Ми повинні слухати нашого першого вождя, Гаенуса, - виступила вперед Арія.  - Наші предки вірили йому, наші предки пішли за ним.  Виступаючи зараз проти його волі, ми зраджуємо своїх предків!

 - Про Гаенуса і не нагадуй!  - закричала жінка зі списом.  - Він про нас і не згадав ні разу, коли пішов у Верхній світ!  Подивись, до якого життя ми докотилися!  - обвела вона рукою округу.

 - Кільце привело нам цю дівчину, значить, вона допоможе нам!  - огризнулася Арія.

 - Уже допомагає!  Поглянь, що робиться в природі!

Немов на підтвердження її слів майнула нова блискавка, роздвоєним ударом  з'єднавши небо і землю, точніше, хмари й підлогу печери, загуркотів оглушливий грім.  А відлуння тільки посилило його рев, зробивши схожим на рев пораненого звіра.

 - Можливо, вона - наш єдиний, наш останній шанс на порятунок!

 - Ми врятуємося тільки убивши всіх, кого ненавидимо!  - потрясла «амазонка» списом.

 - А якщо я ненавиджу тебе, а ти - мене, зараз ми почнемо знищувати одна одну?!  Що тоді буде з нашим братством?!

 - Твоя правда, ми ненавидимо один одного, а все тому, що ми виступаємо один проти одного!  Ти повинна підтримувати більшість!  Вб'ємо причину розбрату - і все буде, як раніше!

Вони продовжували перепалку, а вгорі стали відбуватися взагалі неймовірні речі.  З двох сторін печери з хмар зірвалися дві кульові блискавки, вони сичали, росли в об’ємі, потоки плазми кружляли в їхніх нутрощах, і раптом вони повільно пішли на зближення.

Всі застигли в жаху, а потім знову пролунали обурені крики!

 - Це все через чужоземку!  Убийте її!

 - Швидше!  Її потрібно знищити негайно, якщо ми хочемо врятуватися!

 - Вбити її!

Стискаючи в руках мечі та списи, натовп повільно, ще вагаючись, рушив в мою сторону.  Так само неспішно зближувалися дві тріпотливі, немов живі, кулі.

Дві розгнівані жінки зупинилися і теж втупилися вгору, але зупинити кульові блискавки це вже не могло.

Ось це якраз і називається «критичний момент», пора вступати зі своєю партією.

 - Гей, Ганус!  - махнула я рукою.  - А мені тут слово, що, взагалі не мають надати?

Він глянув тривожно на небо, намагаючись збагнути, чи не робить фатальну помилку, і гаркнув, перекрикуючи шум біснуватого натовпу та гуркіт грози, що посилювалась:

 - Тихо!!!  Чужачка має право сказати своє слово!

 «Нове братство» притихло, тільки деякі висловлювання з приводу прав вирвалися в окремих представників, але і вони завмерли, заглушені новим гуркотом грому, що пронизав до мозку кісток.

Ну ось, настав час.

Я підняла руку до неба і почала:

 - Я прийшла до вас, нащадки «золотої молоді», щоб вивести вас із темряви до світла!

 - На поверхню нам шляху немає, - вигукнув хтось.

 - Щоб вивести вас із темряви неуцтва до світла істини.  З темряви ненависті - до світла любові!

 - Ми забули це слово!

Я продовжувала, ніби не чула реплік, що суперечили мені:

 - Ваші славні предки ставили перед собою велику мету.  Вони жадали свободи і незалежності.  Вони хотіли самі вибирати дорогу своєї долі.

 - Вибрали, - буркнув хтось.

 - Вони мріяли про свободу вибору для вас, нащадків.  Чи можете ви засуджувати їх за це?  Чи можете ненавидіти за їх благородні цілі?

 - Ні.  Ні!  - залунали голоси.

 - І ви, справді, отримали цей дар - свободу вибору!  Ви добровільно обрали залишитися в підземному світі і заснувати тут братство!  Хіба можна засуджувати тих, хто бажав, щоб ви всі стали справжніми братами і сестрами?  Чи можете ви ненавидіти тих, хто думав про вас, хто дбав про вас?

 - Ні.

 - У вас був вибір: свої сили і енергію віддати любові чи ненависті.  Ви самі зробили вибір на користь ненависті.  Але хіба будете ви засуджувати себе за свій власний вибір?  Ненавидітимете себе за свій вибір?

 - Ні, не будемо.

Тричі відмовилися жителі підземного світу від ненависті, ця відмова  направлялася моїм спокійним голосом, і непомітно припинилися розряди в атмосфері і вщух гуркіт грому, навіть плазмові кулі завмерли на місці, ніби роздумуючи, чи продовжувати їм свій згубний шлях.

 - А принц-чаклун?  Бажав він вам зла, ведучи вас в інший світ, де в ті часи було затишно і спокійно, де теплу землю покривала густа трава, де все росло само собою, де не потрібен був дах над головою і теплий одяг?  Ні, він хотів вам добра.  І хіба можемо ми засуджувати його за те, що одного разу він повернувся у Зовнішній світ, не витримавши розлуки зі своєю коханою?  Адже так вчинив би кожен, хто любить по-справжньому!

 - Він не згадав про нас!  Він не повернувся до нас!  - перебив мене хтось.