Глава 7. Добрий ворог не завадить.

Я саме лежала і переварювала прочитане. Це була дивовижна історія, яка в деякій мірі пояснила мені, що відбувається. Почалося все, як виявилося, сто двадцять років тому. Як і зараз, в ті часи в Західних королівствах не визнавали чаклунство. Навіть згадка про нього була заборонена! А тут, як на зло, один з принців-близнюків з королівського роду Тортільяків, вирішив навчитися цьому мистецтву, втік з дому, провів близько трьох років у Центральному королівстві, а перед повноліттям повернувся додому, створивши масу проблем.

По-перше, заняття чаклунством були суворо заборонені в Пракії, тому батько прийняв його до палацу тільки за умови, що він відмовиться навіть від спогадів про свої подорожі. Гаенус, а це був саме він, жваво дав всі необхідні обіцянки, але навіть не подумав виконувати їх.

По-друге, він став пред'являти права на трон, вже обіцяний другому синові, Аргімусу...

По-третє, він закохався в принцесу сусіднього королівства, юну красуню Ару, яку вже давно любив його брат.

Гаенус поводився зухвало і нахабно, домігся як влади, так і любові. До того ж, він не залишив своїх чаклунських справ, а швиденько організував собі лабораторію, де створював усілякі пекельні суміші (на зразок напою, яким мене опоїли під час тесту на принцесу). Та ще й почав впроваджувати в народ грішні думки, що чаклунство може принести користь державі, що нічого страшного немає в чаклунстві, при цьому вперто називаючи його наукою. За ним навіть потягнулася частина молоді, як зазвичай завжди знаходяться такі хиткі елементи, яких легко повести в інший бік.

Саме заняття чаклунством і дали його батькові можливість віддати трон тому з близнюків, який йшов встояними шляхами, беріг традиції і не каламутив воду, тобто, Аргімусу, що, звісно, не порадувало Гаенуса. Масла у вогонь підлили батьки принцеси Ари, зрозуміло, що вони погодилися віддати руку дочки майбутньому королю, а не бунтарю-принцу, який займається забороненими справами. Гаенус збирався підняти заколот, щоб скинути брата з трону, але, коли йому сказали, що й сама його кохана Ара обрала Аргімуса, в розпачі залишив цю ідею. Він навіть прийшов зі своїми людьми на весілля, і, побачивши Ару в білій сукні, запропонував їй залишити нареченого і бути  разом з ним. Почувши її «Пізно!», він з групою підтримуючої його молоді пішов із замка таємним ходом (ось воно!) Попередньо прокляв брата-близнюка, його наречену і весь рід Тортільяків, мовляв, недовго їм доведеться правити Пракією. Більше Гаенуса і його людей ніхто і ніколи не бачив.

Гаенус зник, але прокляття його почало діяти. До сих пір великий королівський рід з безліччю тіток, дядьків, двоюрідних сестер і кузенів якось поступово зійшов практично нанівець. Там нещасний випадок, там раптова хвороба. В роду більше не народжувалися близнюки, і, взагалі, більше однієї дитини в сім'ї не народжувалося. Найцікавіше, що п'ять років по тому, покинувши чотирирічного сина, пропала безвісти і сама Ара. Одні вважали, що втекла, прихопивши із собою книги з опечатаної лабораторії Гаенуса, інші стверджували, що чаклун повернувся і викрав свою кохану. Лабораторію після цього знищили, залишивши лише деякі речі, які могли виявитися потрібними, як, наприклад, еліксир правди, з яким мені довелось познайомитися. Більше про Гаенуса і Ару ніхто нічого не чув. Королівський рід поступово вимирав. Останніми представниками стали Генріх ХХІ і його зникла дочка. Тобто, не знайдеться справжня спадкоємиця, за яку мене зараз приймають, і рід Тортільяків просто перестане існувати, прокляття виповниться повністю.

 Раптом я почула легкий шерех. Всередині відразу похололо, і шлунок стиснувся в спазмах, я відразу зрозуміла, що це вбивця. Природно, той, хто прийшов, думав, що я вже сплю. Фіранки біля дверей трохи заворушилися, значить, він вже в кімнаті. Світло бляклих місяців, падаючи через незавішене вікно, висвітлило темний силует, який завмер біля входу. Тепер не буде небезпечних змій або отрути в пиріжках, тепер він буде діяти напевно. Я здогадуюсь, що це буде холодна зброя. А мені нема чим захистити себе. І, навіть якщо я закричу, він все одно встигне зробити свою справу. Немов на підтвердження моїх думок, почувся легкий скрегіт зброї.

Зараз він кинеться!

Точніше, не "він", а "вона". Я впевнена, що мій ворог - сестра Генрієтти, перша фрейліна королівства, Клементина. Це вона непомітно розчищала шлях до трону для свого сина, це вона організувала викрадення маленької Маргарет і, невідомо, можливо, навіть убила нещасне дитя, це вона отруйною змією пригрілася на грудях у сестри, ворог, на якого ніхто навіть не подумав. Це вона. Вона могла б послати найманого вбивцю, але навіщо відкривати кому б то не було свої помисли? Ні, вона прийшла сама. І підтвердження цьому - мовчання собак, чужого вони б не пропустили, а її визнають за свою, вона ж рідна сестра королеви.

Я побачила, як зметнулося вгору лезо і найспокійнішим, яким тільки могла, голосом, промовила:

- Підійдіть до мене, дорога тітонька, мені просто необхідна ваша допомога.

Лезо завмерло, потім опустилося! Темний силует наблизився і застиг біля ліжка вичікувально.

- Наша угода може бути взаємно вигідною, дорога тітонька. Я зовсім не визнаю себе принцесою Маргарет і хочу швидше покинути Пракію. Вам теж набагато легше показати мені підземний хід, ніж думати потім, куди прибрати труп і як забезпечити собі алібі.

- Хм, - почулося у відповідь.

- Повірте, в живому вигляді мене вивести буде набагато легше. Наші бажання збігаються!

Тітонька деякий час помовчала, обдумуючи, погодитися з моєю пропозицією чи вбити, поки не пізно. Але мій розрахунок виявився вірним: хто погодиться брати на себе мокруху, якщо можна все залагодити із взаємною вигодою. Свої коливання вона висловила в репліці: