Глава 3. Обережно! Мрії збуваються!

У цьому пеклі, де всі кричали, волали та бігали, збиваючи один одного з ніг, два чорних кошлатих звіра мчали прямо на мене!

Собачки!

Душа моя широко розкрилася при вигляді величезних волохатих песиків, а серце, як завжди, наповнилось всепоглинаючою ніжністю.

Як завжди, тому що з раннього дитинства обожнюю великих собак, і моя пристрасть до них прямо пропорційна їх розміру. Німецькі вівчарки, коллі, кавказці, ньюфаундленди... Всі великі собаки дуже розумні, вони прекрасно знають, коли вони на роботі і потрібно погавкати, відпрацьовуючи харчі, коли слід придавити якогось мерзотника, і ніколи не чіпатимуть дитини або дорослого, що випромінює щиру дружелюбність. Саме тому я вводила в ступор господарів «злих собак», коли зовсім малою висла на шиї у їхніх чотириногих охоронців. Я і зараз не пройду повз жодного красеня, щоб не потріпати ласкаво по холці. Вони відразу відчувають любов.

Тільки не думайте, що, дізнавшись цей «секрет», ви відразу ж зможете спокійно спілкуватися з усіма зустрічними собаками. Якщо вони відчують запах страху, хоч зовсім трохи - вам буде непереливки.

Так, страх має запах, і якщо ми, діти цивілізації, не сприймаємо його, то будь-який звір відчує його здаля і не зможе встояти перед спокусою, адже запах страху випромінює тільки здобич, а здобич потрібно гнати, ловити і, бажано, їсти.

А ось маленьких собачок, всяких там Мосьок, Шавок, Жучок, не люблю. Дурні вони. Дурні і закомплексовані. Зляться через те, що не доросли до справжньої собаки і, як і деякі люди, які не можуть досягти бажаного власними силами, намагаються «взяти горлом». Така і хапонути за ногу може, щоб усім довести, що вона чогось варта.

На щастя, на мене насувалися справжні красені, не знаю, що за порода, здається, вони набагато вищі сенбернара. Моє обличчя розпливлося в усмішці, я розкрила обійми, і перший звір кинувся до мене, зваливши своєю вагою на дорогу. Я розсміялася, запускаючи пальці в теплу м'яку шерсть, пес схилився наді мною, вилизуючи обличчя, а я тискала його, немов плюшеву іграшку, примовляючи:

- Хороший мій! Звідки ти такий, красень?

Тут підбігла і друга собака, вимагаючи своєї порції ласки. Але, як завжди, награтися мені не дали. За спинами моїх нових друзів з’явилися господарі, почали кричати «Фу!» і відтягувати їх за ошийники. Господарі завжди ревнують вихованців до чужих людей.

Ну і що це за крики навколо? Як мені набрид цей шум! Я озирнулася. Звідки вони всі взялися? Навколо мене метушилися якісь люди, ніяково намагаючись допомогти мені, підняти з пилу. Тільки зараз я помітила, як вимазалася.

- Принцеса? Принцеса!

Де? Я з цікавістю озирнулася наліво-направо. Нікого схожого на принцесу не побачила. Всі тітки, м'яко кажучи, немолоді, та ще два чоловіка в лівреях, що намагаються відтягнути собак.

Тітки тягнули до мене руки, обтрушуючи з джинсів пил. З чого така турбота?

- Принцеса! Не може бути?!

- Може, адже найменший місяць зник!

- Та й собаки впізнали... Це вона!

- Точно, вона.

- Тоді швидше до палацу!

- Ваша високість! Зіпріться на мене! - Одна з оточуючих мене тіток, із суворим лицем, простягнула мені руку, відштовхнувши інших, і жестом вказала на будівлю, що височіла попереду. - Прошу вас, поспішимо до ваших батьків. Вони будуть щасливі!

Я знову озирнулася. З ким це вона зараз спілкувалася?

- Ваша високість! Ходімо ж, - наполегливо потягнула вона мене за руку.

Що?!  Це вона до мене?!  Що за жахлива помилка?!

Я спробувала вирвати руку і запротестувати:

- Ви не...  Я не...  Це не...

А, власне, чому ні? Та я ж все життя про це мріяла! Я принцеса! Нехай це якесь непорозуміння, якась помилка, нехай я побуду принцесою кілька годин або хвилин. Може хоч нагодують. А ще я потраплю до палацу і зустрінуся з правлячою верхівкою, все поясню, попрошу допомоги. А то ж просто так, без блату, можуть і не пропустити.

І я промовчала, дозволивши помилці статися. Тітка із суворим поглядом, та що узяла в свої руки ініціативу, повела мене до палацу, а решта, мамки-няньки, підхопивши спідниці, рушили слідом.

Ой, скільки галасу наробила моя поява! Слуги бігали, метушилися, мало не збиваючи один одного з ніг. Я навіть толком не змогла нічого розглянути.

Я думала, що мене відразу ж відведуть до так званих батьків. Але тітка насамперед відправила мене в лазню. Теж непогано. Навіть ще краще. Після ночі на сіннику мені якраз саме купання і не вистачало. Тому я не стала паритися з приводу свого тимчасового положення, а стала паритися в натурі. Точніше, самій мені навіть робити нічого не довелось.

- Знімайте, Ваша високість, вашу мерзотну одежину...

Це вона що, про мої фірмові джинси так висловилася?

Міцні руки служниць роздягнули мене за одну хвилинку.

- Залазьте в діжку, - тітка особисто пальчиком, замість термометра, перевірила воду на теплоту, залишилася задоволена і, тільки після того, як я з блаженним видом влаштувалася в не дуже зручній посудині, почала розмову.