Глава 27. Ключ і мапа.

Гоблін, чіпляючись за намет, повільно, та впевнено, підтягувався все ближче й ближче.

Та ні! Такі сусіди мені зовсім не потрібні!

Рятуючись від переслідувача, я зробила неймовірний для новачка трюк: мертву петлю. Гоблін страшенно перелякався, Опинившись в повітрі наді мною, здається, на якусь мить він зависнув у небі, витріщивши очі, потім мішком звалився вниз, я ледве встигла відчалити у бік. До моєї радості, намет обірвався разом з ним і розгорнувся, пригальмувавши падіння, тепер точно не вб'ється.

Я полегшено зітхнула. Можу з повним правом вважати себе засновником парашутного спорту в Серпулії!

Мені довелось знову знизитися, щоб гобліни не повернули назад, і манити їх, немов поранена пташка.

Скоро попереду замерехтіла річка, і я додала ходу.

Чи не обдурили мене русалки? Чи не забрали у холодні води Подорожнього?

Ні – відлягло від серця - разом із Кощієм водили хоровод на березі. Почувши шум, завмерли, вдивляючись в присмеркову далечінь.

- Дівчата, це я! - замахала я здалеку. - Зустрічайте гостей!

Я різко зупинилася біля Кощія, який і досі знаходився в прострації.

- Підсадіть його сюди, подруги, - попрохала я навок. – Ми полетіли, бо зараз ви будете дуже зайняті. Он хлопці біжать з усіх ніг, так поспішають з вами познайомитися!

Русалки вже бачили, що до них наближається юрба, тож Кощія мені на гілку закинули без питань.

- А ми думали, що обдуриш нас, - посміхнулася рудоволоса. - Де ж ти їх відкопала, таких красенів?

- Де взяла, там вже немає. Ви їх відразу розбирайте, починайте зваблювати, а потім тримайте міцно, щоб не спилися та не розгулялися!

- Ми своє діло знаємо, - кивнула головою чорнява. - Нікуди від нас не дінуться.

- От і добре. Ну, не будемо вам заважати, бувайте здорові, успіхів у особистому житті!

Гілка взяла різкий старт, и я ледве встигла притримати Безсмертного. Цікаво, чи довго він буде в такому стані?

Навки помахали нам услід і обернулись до воїнів, що наближалися. Сподіваюся, що у них все вийде.

                                           * * *

Навіть не пам'ятаю, як ми перелетіли через річку, я так мало спала и так змучилася з цим перельотом, що зупинила гравілет, тільки коли ми відлетіли на безпечну відстань, зтягла Кощія на траву і сама без сил впала поруч.

Коли я, через певний час, вирвалася з обіймів сну, то виявила себе в обіймах Безсмертного. Він звично тримав мою голову на колінах, і навіть, як мені здалося, колисав. Я потрясла головою и відкрила очі, сонце вже котилося за полудень.

Невже він весь час беріг мій сон?

- Прокинулась? Нарешті! - зрадів Безсмертний. - Ми сильно затримались, час у дорогу.

- О-о-о... М-м-м... - Спросоння у мене не вийшло розбірливо пояснити своє ставлення до всього цього.

- Я майже не пам'ятаю, що сталося. Все в якомусь тумані. Нетті, розповіси?

Я коротко виклала суть минулих подій, не вдаючись у подробиці.

- Думаю, що всі гобліни залишилися задоволені, окрім того, який сам собі відрізав е-е-е...  Ну, коли я на нього звалилася. Бідненький...

- Та не вбивайся над ним. Сам винен.

- Так я не вбиваюся. Просто досі в цьому світі ми якось примудрялися не завдавати нікому шкоди...

- Та ніякої шкоди! - розреготався Кощій. - Не будемо ж ми вважати шкодою спалене вщент ельфійське селище, громадянську війну і організований на швидкоруч кінець світу!

- Громадянська війна не в нашій компетенції, - надулась я.

- Вибач. Хоча побічно ми до неї теж причетні.

- Ти. Це через тебе Марукка вирішила оголосити себе володаркою світу.

- Можливо, ця думка прийшла б їй в голову, навіть не виявись тут мене. Думаю, у неї просто-напросто манія величі.

- Якби ти її одного разу не викрав з батьківського гніздечка, вона не потрапила б в цей світ взагалі. І ми, до речі, теж.

- Так, - кивнув Безсмертний, - ми сюди не потрапили б. Кидаючи камінчик у воду, ніколи не знаєш, куди можуть дістати кола від нього.

- Гаразд, не будемо сваритися. Я просто мала на увазі, що всі, з ким нас зіштовхувала доля, залишалися живі-здорові, і ми навіть розбігалися в досить пристойних відносинах. А ось із гоблінами ми розійшлися ворогами, а один з них взагалі позбувся найціннішого, що є у чоловіка.

- Найцінніше, що є у чоловіка, у гоблінів знаходиться в іншому місці! - випалив Кощій і покотився по траві від сміху.

- Справді?!

А де? Але вголос запитати Безсмертного я якось посоромилася.

Ой, а як же у них тепер з навками складеться? Хоча, особливості жіночої будови русалок мені теж невідомі, може, вони ікру мечуть або ще як-небудь по-іншому розмножуються.

Гаразд, нехай самі розбираються. Радує, що я того гобліна не покалічила.