Глава 23. Хто винен? Нетті!

Німа сцена. І думки рояться-рояться. Якщо це не Марукка організувала кінець світу, то хто? Кому це потрібно? І що нам тепер робити? Гинути тут?

- Так-так, - промовив Кощій. - Оце новина. - А як повернутися в наш світ, ти знаєш?

Чарівниця заперечливо похитала головою і повісила ніс, схлипуючи:

- Якби знала, сама б до тебе прийшла, а не тебе сюди викликала.

- А як закляття знайшло мене?

- Закляття може подорожувати між світами, йому не потрібні двері. Для тебе воно створило одноразову дірку в тілі простору, яка одразу ж  затягнулася. У чортових бібліотеках багато стародавніх книг. Я веліла декільком групам своїх людей вивчити давню мову чортів. Вони зараз займаються архівами, але поки нічого не виявили про між світові портали. Хоча б якісь натяки, де шукати...

- Де шукати, я скажу, - вступила, нарешті в розмову я, бо до сих пір тільки слухала їхню балаканину, безглузде з'ясування стосунків, але ситуація стосується моєї особистої безпеки. – Раніше в цьому світі не жили розумні істоти. Прохід був створений древніми альвами. Вони ж його і закрили, знищивши всі сліди. Але якісь відомості могли зберегтися в старовинних книгах альвів або в книгах про них. Є така література?

- Так, є! - зраділа Марукка. - Зараз віддам розпорядження шукати все, що пов'язано з альвами!

Слова зі справами у неї далеко не розходилися, вона одразу ж покликала слугу і передала наказ.

- Але все ж ми повинні подумати, що могло спровокувати кінець світу. Коли він почався? - повернув Кощій розмову в найбільш актуальне для нас русло.

- Наскільки я можу судити, саме тоді, коли ти з цією, - магиня кивнула в мою сторону, - потрапили в наш світ.

Знову німа сцена.

- Так, ми впали недалеко від краю світу, але це не могло викликати... - Кощій задумався. - Марукка, ти займаєшся магією, не може бути, щоб ти не вивчала це питання. Життя дороге  всім, навіть безсмертним, адже після кінця світу оживати просто буде ніде, ти повинна це розуміти.

Королева кивнула:

- Так, я шукала. Кінець світу міг бути спровокований, якби хто-небудь взяв якусь частину з самого краю, наріжний камінь, і переніс далі, немов відсунув кордон. Але край захищений непрохідним чагарником, ніхто не міг би дістатися туди...  Чи міг?

Ми з Безсмертним перезирнулися.

Кощій вихопив сірий камінь, що висів у нього на шиї, той самий, який він взяв з краю землі:

- Так це ми викликали кінець світу! Ми винні!!!

Марукка здивовано подивилася на нього, як на божевільного.

- Це сувенір з краю землі, я взяв його на пам'ять. Дурна звичка збирати сувеніри, та я ніколи не думав, що вона може привести до загибелі мене і цілого  світу за компанію.

- Тепер зрозуміло, -  прошепотіла я. - Кінець світу рухається за нами!

- А ми все шукали винного... винну... - Кощій винувато глянув на королеву.

- Отже, ти був на самому краю! - вигукнула вона. - Оце так! Ну, тоді все просто, потрібно повернути камінь - і кінець світу зупиниться!

- Просто... А твій де, Нетті? - Безсмертний запитально кивнув, дивлячись на мене. - Я ж другий тобі подарував.

- Подарував, - погодилася я. - Але я його передарувала...

- Що! Кому?!

- Еее... Малюкові з ельфійського поселення, якого я врятувала під час пожежі...

Очі Безсмертного потемніли, мов небо перед грозою.

Ех, недарма кажуть, що подарунки не можна передаровувати. От і не вір прикметам.

- Що за дитина? - запитала королева.

- З поселення світлих ельфів, що знаходиться недалеко від земель цвергів, біля дороги до Ельфіграду, - зітхнув Кощій.

- Ті народи вже покинули свої землі і пішли на північний схід. Спробуй тепер відшукати серед біженців маленького непримітного хлопчика! - вигукнула Марукка. - Ти розумієш, що накоїла?!  Це був наш єдиний шанс...

- Що я накоїла? Я не любитель сувенірів, Костик мені його вручив. Та й хто знав, що від цього камінчика щось залежить?

- Що-що? - саркастично перепитав Безсмертний.

Ага, тепер я стала в усьому винна. Хтось закляттям порушив тканину простору-часу. Хтось сувеніри з краю землі виколупував. А винна, звичайно, Нетті. Як зручно!

- Ми повинні знайти хлопчика, і ми зробимо це. Це єдина можливість врятувати наші життя, а заодно цей світ. Вирушаємо негайно, - встав Кощій.

- Є ще одна проблема, - потягнула його за рукав магиня.

- Що ще?

- Сьогодні після обіду почнеться війна...