Глава 19. Зона Робінзона.

Птахи наближалися набагато швидше, чорні трикутники трохи відстали, але їх об'єднувало одне: хижаки наздоганяли мене, немов хорти сполоханого зайця. І не було місця, де можна було б сховатися від цих страшних дзьобів  та зубів. Я безсмертний, я вмирав і оживав незліченну кількість разів. Але вперше мені стало страшно. Що зможе зробити дар воскресіння, якщо тіло почнуть ділити між собою земні і повітряні хижаки?..

Невже це кінець?

А що ж буде з Нетті? Невже і вона загине в цьому дивному світі? Але не може ж бути, щоб для цього нас вирвало з рідних місць, щоб ми тут згинули безславно? Адже все, що з нами відбувається, має свою мету. Хіба все робиться не за задумом Вищих сил?

 Але хижим птахам і акулам було наплювати на задум Вищих сил. В їх маленьких мізках містилося одне поняття «обід», в їх очах відбивався тільки маленький чоловічок, і їм було навіть неважливо, що цей чоловічок надто довго жив на світі і може виявитися доволы жорстким. Я вже чув свист крил за спиною. Що ж, плисти далі не має сенсу, постараюсь, як то кажуть, продати своє життя якомога дорожче. І я розвернувся, знову взявшись за меч.

Чорна тінь раптово насунулася збоку. Помах крила - і нападники-хижаки розлетілися на всі боки, як курчата при вигляді шуліки. Птах, розміри якого важко уявити, закрив собою півнеба. Одним єдиним кігтиком підчепив мене за пояс і полетів. Над морем пророкотав його переможний клич: «Ру!!!»

На щастя, меч залишався в моїх руках. Спочатку я зібрався рубонути по пазуристій лапі, але вчасно зупинився. Впаду  зараз у воду до своїх старих друзів. Вони мене, мабуть, чекають, а то непристойно вийшло - «обід» полетів. Ні, нехай мене краще ця пташка винесе на сушу, а там ми вже з нею розберемося. Правда, мій меч проти такого велетня все одно, що шпажка для тарталеток проти вовкодава, зате він не простий, а зачарований.

Перемога буде за мною! Сподіваюся.

Птаха летіла швидко, ось уже і берег на горизонті. Але острів, знову острів, а я так сподівався, що материк. Клаптик кам'янистої суші з одним єдиним деревом, зате яким! Мені доводилося зустрічати тисячолітні дуби, але проти цього гіганта вони здалися б саджанцями. Мій літак облетів навколо, і я побачив майже на верхівці гніздо з яйцями розміром з батискаф. Птаха опустилася на скелястий берег і спритно скинула мене з кігтя. Я гепнувся на куприк і одразу ж підскочив, готуючись до оборони. Але пташка байдуже глянула на мене і злетіла на дерево, воно як раз підходило їй за розмірами, перевірила кладку та з шумом полетіла геть.

Цікаво, чому вона не захотіла мене їсти? Залишила на дорощування?

Десь за годину я повністю обійшов острів. На ньому не було більше нічого, окрім того дерева. І ніякої їжі.

Мені що тепер тут з голоду загинатися? Померти від слабкості - теж перспектива не з найкращих. Помирати, оживати, їжі немає, знову вмирати, оживати... І скільки це триватиме?

Хоча чому я скидаю з рахунків птицю, може, вона ось-ось прилетить і якраз згадає, що у неї тут провізія припасена в живому вигляді? Клюне раз - і немає Робінзона, тобто, мене. Як потім оживати? У шлунку?

Знічев'я я вирішив навести порядок в засіках мого плаща. Все витягнув, розклав, розглянув. Дещо я пам'ятаю, дещо наче вперше бачу, дивно все це. Пляшки рішуче сховав. Досить, у Нетті крила виросли, абсолютно незрозуміло, який сюрприз може принести інша рідина. Спочатку виникла думка спробувати на пташці, але трансмутація може зіграти не мені на руку, а їй на крило. Ризикувати не буду. Зовсім не пам'ятаю, звідки у мене вони.

А ось виявлена ​​пачка  галет мене дуже навіть порадувала. Який я все ж таки приємно запасливий! Тільки замало буде, замало.

Всі інші предмети я розділив на три групи: знайомі відклав в одну кишеню, незнайомі - в іншу, те, що можна використовувати, як зброю - в третю. Шикарний плащ, усе можна вмістити.

Щодо зброї... Цікаво, що можна використати проти господині острова, з огляду на її розміри і висоту дерева, на якому вона прописалася? Хіба що рознести все до чортової матері?

Загалом, відклавши свої плани підриву острова, я поїв, хоча і економно, залишаючи дещо на потім. А тоді подумав: прилетить птах, нападе, а у мене і сил не буде відбиватися. Краще я зараз поїм добре, а далі видно буде. І я уклав решту галет в місце, де вже нічого не пропаде - у власний шлунок. Відчувши приємне відчуття ситості, підшукав  серед каміння найбільш зручне місце і вмостився відпочивати. А що накажете робити в моєму становищі?

Як же там Нетті? У неї ж зовсім ніякої їжі немає. Хоч би їй попалися на шляху добрі ельфи. Хто знає, куди міг занести її смерч? З одного боку вона начебто така, що не пропаде, а з іншого - може вляпатися в якісь неприємності, як не раз бувало. Уявляю, в якій вона зараз розгубленості. Залишилася сама, в чужому світі. Аж шкода стало. Сподіваюсь, вона здогадається рушати до Сплячого міста. Тільки там ми можемо з нею зустрітися. Вона дійде. Я вірю в це. Тільки б вона не потрапила на землі альвів. Кажуть, вони сховалися від решти світу і не жаліють нікого, хто спробує порушити їх спокій. Тільки б їй не зустрілися альви і дракони. І тоді все буде добре...

Свист крил і характерний крик «Ру!» вивели мене з напівдрімоти. Птаха сіла на дерево, вона їла. Щось плюхнулось вниз, і я побачив незнайомі мені овочі чи фрукти, що звалилися на землю.

Який з варіантів визнати істиною? Або вона - вегетаріанка, тоді мені нічого не загрожує і потрібно думати, як дістатися до материка. Або вона - всеїдна, а мене тримає про запас, на випадок, коли лінь буде летіти за їжею. Або вона - дуже розумна хижачка, спеціально приносить мені їжу, щоб відгодувати. Я спробував сизий овоч чи фрукт на смак. Не супер, але їсти можна.