Глава 74. Неприємне пробудження.

Я одразу зрозуміла, що знаходжусь у своєму тілі! У своєму милому, рідному, майже забутому, але такому знайомому. Дороге моє, що мені довелося тільки пережити! У кому тільки довелось побувати! Якби ти знало! Ні, краще не знати тобі про це. Я повернулась! Я, нарешті, вдома, в собі! Я виконала місію по врятуванню Алії і Доглядач повернув мене до рідного тіла на Буаян!

Душа моя зраділа, і я розплющила очі.

Тільки от щось мені тут нічого острів Буаян не нагадує. От нічого. Я лежу в якомусь «кориті» на металевій поверхні, віддавивши собі все, що тільки можна було. Ручки-ніжки ворушитися не бажають, і не дивно, скільки довелося їм без руху перебувати. Все затекло. Накрито моє корито скляним ковпаком, наче я Спляча Красуня в кришталевому… тьху ти! Вгорі м'яким світлом світиться стеля. А на мені поначеплено невідомо скільки датчиків на м'яких дротах, і на зап'ястях, і не щиколотках, і на голові, і на моєму дорогоцінному пузику. Хто посмів мене торкатися? Може, Доглядач переніс мене сюди, щоб на вітрі не застудилася? Так не можна було організувати ортопедичний матрац та подушечку?

Я почала напружувати і розслабляти м'язи, намагаючись якнайшвидше привести своє любе тіло до ладу. Незабаром у затеклі члени вп'ялися тисячі голочок, повідомляючи, що процес пішов. Згоряючи від нетерпіння, підвелася я на ліктях у своєму «кориті» і завмерла з відкритим ротом.

Ніякого Доглядача й близько не було, а знаходилась я в якійсь лабораторії, де спиною до мене біля схожого на плазму екрана скупчилися люди (чи нелюди?) у золотистих трико. Їх було четверо: два чоловіка та дві жінки. Нікого схожого на них я раніше не зустрічала. Шкіра у незнайомців якась лілова, а волосся насиченого фіолетового відтінку. У однієї з жінок рівні пасма затягнуті в довгий хвіст, що починається на маківці і закінчується майже біля талії. У іншої – розпущене волосся трохи коротше. Чоловіки практично не відрізнялися зі своїми стрижками їжачком і однаковими фігурами. Та й жінки щось надто схожі...  Мов близнюки. Куди це я потрапила?

І тут до мене дійшло! Та це ж торритяни, про яких розповідав Кощій! Естер один, Естер два, Дук один і Дук два. Їм на руку був кінець світу, і вони намагалися мене, Шкідника, що їм заважає, знищити! Отже, це вони викрали з острова Буаяна моє тіло, думаю, щоб витягти мене з Алії. Але запізнилися. Кінець світу скасовується! І вони тепер мене ще більше за це полюблять. Так «полюблять», що… Я прикрутила свої думки, щоб прислухатись до розмови ворогів, що вперили очі в екран.

- Що сталося?! Дук, що сталося? - фальцетом вигукнула Естер з довгим хвостом.

- Ну-у… Я думаю…

- То була вона? Так? Цей чоловік на білому коті?

- Естер-два, заспокойся! - схопила її за руку близнючка.

- Заспокоїтися? Та ви розумієте, що сталося? Червона кнопка знищена! Ви знаєте, що це означає? Бомба не вибухне НІ-КО-ЛИ! Бо в нас немає більш енергії, щоб знов повернутись у минуле.

- Схоже на це, портал його ліворуч, - промимрив один із Дуків.

- Схоже? І ви говорите про це так байдуже?

- Та що ти?! - вигукнула Естер-один. – Ми обурені до глибини душі!

- Та ви хоч розумієте, що ми втратили? Ми втратили все! Та що я тобі пояснюю? Ти ж не бачила змін, які мали відбутися за два роки! Ми мали необмежені можливості! То був наш рай! Нам були доступні такі дослідження! Ми створили стільки ідеальної зброї! Ми могли б захопити контроль над багатьма світами! А зараз? І хто винний у всьому цьому? Це вона все! Куди вона знову поділася? Я знищу її! Я знищу її тіло, і їй не буде куди повертатися! Я все одно знайду її та помщуся!

Розлючена Естер-два різко крутонулась у бік мого «корита» і застигла, блискаючи фіолетовими очима:

- Так вона тут! Вона повернулася у своє тіло!

Ой, мамо! Четвірка бузкових кинулась до мене, я ударом обох ніг відкинула пластикову кришку і вивалилася з корита, вириваючи дроти датчиків з коренем.

Але тут мої слаблі ноги підвели мене, вони підігнулися, не витримавши напруження, і я повисла на руках торрітян, що схопили мене. Приїхали.

Обличчя Естер-два, спотворене ненавистю, наблизилося до мене, божевільні очі металися туди-сюди. Нерви лікувати треба.

- Навіщо? Навіщо ти це зробила? - прошипіла вона.

- Я врятувала Алію.

- Ти врятувала? – божевільний регіт просто в обличчя. - Ти врятувала примітивний слаборозвинений світ напівдиких аборигенів, які нічого не варті і нічого не значать для Всесвіту!

- Я врятувала Алію.

- Тут! Тут справжня Алія! Тут була б планета-сад! Планета-рай! Тут кожен клаптик землі коштував би мільйони!

– Я врятувала світ.

- Ти заплатиш мені за все, що ми втратили через тебе! – заревіла торрітянка. – Я знищу тебе! Розвію на атоми! Де анігілятор?

Очі туди-сюди, нарешті дійшло, що в лабораторії такої штуки не повинно бути.

- Тримайте її, я за анігілятором! І буде моя помста страшна!

Фіолетовий хвіст злетів і втік слідом за Естер-два, що вискочила у двері.

- Потрапила ти конкретно, землянка, - зло подивився на мене один із Дуків.

- Треба було ставати нам поперек дороги? – додав другий.