Глава 73. Кощій. Де ти, Нетті?

- Торрітяни… - прошепотів я, відчуваючи, як кров відливає від обличчя через страх за долю Нетті.

Чому в неї все не як у людей? Світ врятувала – і ласкаво просимо додому, на заслужений відпочинок. Де тепер її шукати?

- Так, Кощію, а тепер давай спокійно і по порядку. Звідки ти про них знаєш і що? — Очі Доглядача впилися в мене, обіцяючи не відпускати, доки все не випитають.

- Під час поневірянь Алією, що уявлялись мені зовсім безглуздими, я одного разу потрапив у тіло торрітянина. Тільки тоді я почав хоч щось розуміти…

- Торрітяни на Алії?! – занепокоївся Доглядач.

- Не зовсім так. Виявляється, у Алії існує двійник, нежива планета. Абсолютно порожня. Її й уподобала група торрітян. Вони створили там науковий центр і навчилися вилучати енергетичний потенціал із загиблих чи померлих природною смертю мешканців справжньої Алії. За рахунок цього й жили. А коли світ загинув, енергії отримали стільки, що змогли за два роки круто розвернутись, збудувати величезне місто, створити цілі арсенали досконалої зброї…

– За два роки після загибелі світу? Але ж…

- Коли ви відправили Нетті у минуле Алії, їй вдалось відкласти кінець світу. В ту мині торрітяни втратили одним махом все, що було створене за рахунок вкраденої енергії. Тоді пара торрітян   щоб завадити зміні історії. Їм зовсім не імпонувало, щоб Алія продовжувала існування.

- А Нетті…

- Стояла у них на заваді. Вони називали її Шкідником і весь час стежили за її переміщеннями Алією.

– Як? Навіть у мене нема таких засобів!

- Ймовірно, це виявилось можливим завдяки тому, що спостереження велися з паралельного світу. Або ж, це новітні винаходи геніального вченого із Землі, якого вони викрали та використали у своїх цілях.

- Хотів би я такого вченого переманити до себе на службу, - сам до себе прошепотів Доглядач.

- Так от, я вважаю, що це єдине можливе пояснення подій, що відбулися. Нетті у торрітян. Тепер, коли кнопка, що мала викликати загибеть Алії, знищена остаточно, вони викрали Шкідника, щоб знешкодити. А потім, вірогідно, знов спробують переміститись у минуле і щось там змінити. Це, точно, вони!

- Так, торрітяни знайомі всім своїми загарбницькими замашками. Торріта стала їм тісна, і тоді вони почали нападати на чужі світи з метою захоплення території.

- Невже їх не можна зупинити?

- Робота ведеться, але не так просто їх виловити. Ось зараз, за ​​твоїми словами, вони сховалися на незареєстрованому двійнику Алії.

- Чому б їм просто не селитися в таких безлюдних світах?

- Як бачиш, набагато легше захопити обжитий світ, ніж створювати все наново. А ці молодці вигадали ще краще: оселитись на двійнику планети і використовувати потенціал загиблих. Цим вони порушують кругообіг енергії у Всесвіті! – пояснив Доглядач.

- Добре...  Тоді нам треба негайно перенестись на двійник Алії і врятувати Нетті. Доглядаче, покваптесь!

- Нічого доброго. Я не знаю координати двійника Алії.

- Але ж…

- Так, звичайно, знову я винен. Але так іноді трапляється, що від основного стовбура розвитку відокремлюються гілки варіантів. І тоді процес триває у двох, трьох, і більше, паралельних вимірах. Але дуже рідко двійник виявляється повністю мертвим. Або він відколовся дуже давно, ще до того, як на планеті зародилося життя, або зародилося життя  і дуже швидко загинуло з невідомої причини.

- Ти хочеш сказати, що ми не зможемо визначити місцезнаходження Нетті?

- Зможемо, безумовно, дані про двійника, що з'явився, повинні були потрапити до інформаційного центру, і я, напевно, зустрічав їх раніше. Тільки через абсолютну відсутність життя не вважав за необхідне поставити там камери і датчики, що вловлюють найменші зміни фону. Мй косяк. Тепер доведеться поколупатись...

- Так, Доглядачу, ти давай, колупайся, тільки жвавіше. Не думаю, що торрітяни запросили Нетті пограти в настільні ігри. У них на Шкідника зуб і досить болючий. Вони можуть її вбити!

- Тоді ласкаво просимо до мого робочого кабінету, любий Кощію! Ворота відчиняти не потрібно, у мене звідси вільний доступ.

Я засунув договір у кишеню. Доглядач схопив мене за руку. І оком моргнути я не встиг, як опинився в «кабінеті». Це було величезне приміщення, одна стіна якого була обвішана плоскими екранами, що передають, як я зрозумів, зображення з різних земель. У мене навіть перехопило дух. Я переводив погляд з одного екрана на інший, поки не затримався на картинці, від якої защеміло десь глибоко в грудях. Я впізнав. Це – мій рідний світ, єдиний і неповторний, як молоко матері, як перша веселка над головою малюка, який тільки вчиться ходити, як старенька дерев'яна колисочка, що легко погойдується в такт колисковій. Спогади раптом наринули, наче хвилі штормового моря, чіпляючись одне за одного і захльостуючи мене з головою. Я згадав все, починаючи зі свого щасливого дитинства, і до сьогодення. Цей світ знав мене, а я навіть не уявляв, що існують інші, до того самого моменту, коли в моє життя увірвалася смерчем Нетті… Віка…

- Кощію!.. Га, Кощію, заснув, чи що? - Доглядач помахував перед моїми очима долонею.

Я струсив головою, намагаючись виринути з безодні спогадів і зосередитися на тому, де я зараз перебуваю і що роблю.