Глава 70. Доглядач за світами. Аллію врятовано!

Я знав, я вірив, я сподівався. Незважаючи на те, що проходило дедалі більше часу. Незважаючи на те, що екран, який відбиває Алію, показував тепер лише абсолютну порожнечу. Незважаючи ні на що, десь дуже глибоко, у схованках моєї підсвідомості билася думка: Нетті не могла просто так загинути! Не могла! Не та це людина. Я – Наглядач за світами, я зробив на неї всі ставки... А свідомість в той же час наполегливо нашептувала мені, що все скінчено, що сподіватися більше нема на що.

Іноді я відвідував Буаян, сакральний острів, де нерухомо лежало тіло Нетті. Тут воно у повній безпеці. Але де її душа?

Якщо Алія загинула безповоротно, і Нетті разом з нею, її тіло, втративши живлення від душі, теж мало померти. Але воно дихало, здригалося, чекало на свою господарку. І це теж вселяло певну надію. Такий же нерухомий, але живий, лежав поруч Кощій, який любив Нетті до безтями. Закохані… Вони на все йшли, аби бути разом. Гори звертали, світи рятували, життям ризикували, а я? Дотримувався старовинних правил і законів, що забороняють перенесення живих тіл зі світу у світ, не дозволяв їм з'єднатися, старий телепень… А-а!

А день йшов за днем, місяць за місяцем, поступово зводячи мою надію нанівець.

Все частіше виникала думка, що все марно. Але я вперто не вимикав екран, і він чорним провалом зяяв серед інших екранів, що відбивали живі світи, наглядачем яких я є. Недодивився... Цілий світ, такий яскравий і барвистий, такий самобутній і незвичайний, пірнув у НІКУДИ, згорів у жерлі Апокаліпсису. Та ще й цю дівчинку послав до агонізуючого пекла. Який я після цього наглядач? Хоч у відставку подавай… Але, якщо я піду, хто берегтиме тіла Нетті та Кощія?

І я все частіше і все довше вдивлявся в чорноту екрана, замислюючись про долі тих, кого власними руками послав на вірну загибель...

Я навіть не повірив, коли порожнеча раптом смикнулася, мигнула, і сонячне світло залило знайомі до болю контури материків, які я вже ніколи більше не сподівався побачити. Алія?!! Так! Це була Алія, жива, світла та радісна! Справжня! Я недарма зробив ставки саме на Нетті! Це був єдиний шанс і він увінчався успіхом! Алія врятована!

Лише кілька хвилин пішло на те, щоб викликати загін чистильників і відкрити ворота у світ, що повернувся з НЕБУТТЯ. Я ніколи раніше не з'являвся у підзвітних мені світах так відкрито, але зараз не можу чекати. Я хочу бачити це на власні очі! Та й Нетті з Кощієм вже замучилися в чужих оболонках, слід якнайшвидше забрати їх і повернути до рідних тіл…

Ворота відчинилися, зорієнтовані вказівником душ, і я, виходячи, відчув струс ґрунту. Що б це означало?

     Озброєні люди кидають зброю і падають ниць, побачивши мене. Тут, що, війна? На Алії? Не може бути!

З печери, майже прихованої від людських очей скелями, вискакує людина на величезному білому коті, точніше, колись  він був білим. Обоє, і кіт, і вершник в сажі та підпалинах, брудні й мокрі, а скелі руйнуються за їхніми спинами, закриваючи навіки той прохід.

Стрілка вказівника душ впевнено впирається у бік, де я бачу дивного вершника. Нетті? Тільки хто з них: людина чи кіт? І чому, власне, це мене так дивує? Хіба я чекав, що вона має опинитися в тілі схожої на неї дівчини? Все логічно, Нетті могла опинитись навіть у тілі тварини. І все ж?

Людина стомлено притискається до шиї кота, щось шепоче йому на вухо. Потім зіскакує, і звір миттю зникає, наче його й не було. Дивно все це. Але стріла вперто показує в той бік, отже, Нетті в тілі цього немолодого чоловіка. Треба ж так, нелегко довелось їй. А я, відправляючи дівчину в подорож у чужих тілах, навіть не замислювався, як це…

Чоловік, впевнено піднявши голову, йшов до мене. Нетті впізнала мене. Я теж наблизився, розкривши руки для обіймів, адже почуття переповнювали мене, немов глек під потоком води.

- Нетті! Тільки зараз Алія виникла з небуття, і ми змогли відчинити ворота! Ти зробила це! - вигукнув я, радіючи.

І раптом чоловік зупинився, пригнувся, з жахом озираючись на оточуючих, і закричав:

- Не треба! Не треба мене вбивати! Я ні в чому не винний! Це все він! Король Друан Третій! Він насильно відправив мене сюди! Я не хотів! І більше нічого не пам'ятаю!

Він впав навколішки, і почав повзати навколо, намагаючись дістати край мого одягу і поцілувати. Бридке видовище.

А особливо прикро, що Нетті щойно була поруч, я міг забрати її, відправити додому. І не встиг. Але нічого страшного. Я направив у простір вказівник душ. Дивно… Стріла закрутилася в один бік, потім у інший… Дуже дивно… Я перевірив налаштування, але нічого не змінилося. Стріла не хотіла зупинятися, наче Нетті... взагалі немає на Аллії. Нічого не розумію!

Так, тоді пошукаю Кощія. Думаю, Безсмертний та Нетті мають бути десь поруч, або я зовсім не розуміюся на питаннях міжлюдського тяжіння.

Я встановив нові налаштування, і стріла впевнено вибрала напрямок. От і чудово. Так, сподіваюсь, це не надто далеко? Хоча для мене поняття близько чи далеко не мають жодного значення… Я кинув погляд на табло, що визначає відстань, і повернувся у відкритий портал. Ще хвилина – і я побачу Безсмертного.