Глава 66. Несподіваний суперник.

Рука, що зметнулася, припечатала нахабного комара до спітнілої лисіючої голови, а я від такого удару влетіла прямо в самого чаклуна, від несподіванки розплющивши очі і побачивши короля, що підстрибував переді мною, розкриваючи беззвучно рот.

Незабаром звуки прорізалися, і я почула Друона Третього:

- Очі закрий, ідіот! Зосередься! Думай про лаз! А то налаштування зіб'єш!

Я поспішно заплющила очі і спробувала уявити знайоме і мені місце.

- Гучномовець не загуби! - долинув до мене голос короля, а потім все закрутилося, завертілося, і я повністю втратила контроль над тим, що відбувається.

Прийшла до тями я, вдарившись головою об кам'яну стіну підземелля. Приїхали. Опа, та я тут не одна! Я втиснулася в камінь, просуваючись назад, і тихенько ковзнула за поворот, ховаючись від несподіваних свідків, і заразом приміряючи тіло чаклуна, як новий костюм. Та який там новий? Скоріше, костюм із секонд хенду! Там болить, тут тріщить... Чаклун називається. І все-таки, я в потрібному місці. І треба спробувати з'ясувати, хто мене випередив. Я обережно визирнула в коридор.

Так, це те саме місце, де колись давно закидали камінням прохід до таємної зали, де й знаходиться смертельна кнопка з минулого. І саме зараз останні камені відкидають кілька міцних слуг, над якими стоїть, наче наглядач, засунувши одну руку за відворот сюртука, рудоволосий чоловік середнього віку з мерзенним виразом переваги на вузькому хижому обличчі.

На стінах підземелля закріплені смолоскипи, завдяки яким чудово видно все, що відбувається. Останні камені летять геть, і відкривається темний лаз, куди краще б і не лазити більше ніколи і нікому. Слуги піднімаються, опустивши голови, чекають на наказ.

Чоловік нахиляється над діркою низько-низько, опускає голову в отвір, потім схоплюється різко.

- Вільні! Повертайтесь до міста! - і шепоче тихо сам собі: - Мені не потрібні свідки.

Слуги, вклонившись, розвертаються і йдуть, вони безшумно прослизають зовсім близько від мене, але тінь надійно приховує тіло чаклуна, і незабаром я знову можу визирнути в коридор.

- Я знайшов! – шепоче рудоволосий чоловік. - Я ЗНАЙШОВ! Тепер Я стану володарем світу!

Розмріявся. А тремтіння в моїх грудях, що посилюється, свідчить, що наближається не монархія по всій Алії, а звичайний, або незвичайний, кінець світу. І рахунок йде вже не на години, а на хвилини. Як там говорив рукон? Я врятую Алію, і я Алію знищу? Так я й не змогла розшифрувати його пророцтво. Але робитиму так, як вважаю за потрібне.

Незнайомець у сюртукові знову схиляється до лазу та стрибає усередину. У приміщенні спалахує електричне світло. Я залишаю своє укриття і, повторюючи його шлях, теж кидаюся вниз.

Картина Рєпіна «Припливли». Рудоволосий приголомшено дивиться на чаклуна, що завмер навпроти нього, тобто на мене.

- Шон Гудкеррі?.. - нарешті повільно промовляє він. — Я мусив здогадатися, що ти й тут не даси мені спокою.

- А ти?.. Ти?

Ось мінус у тому, що він мене знає, а я про нього – жодного поняття.

- Ти, що, бачити погано став після останньої нашої зустрічі, чи що? – натягнуто засміявся рудий. - Так, це я, Оскар Лей, твій однокашник і друг у минулому, чи не так, чаклун води?

Ось хоч про себе щось дізнаюся від доброго дядька. Я, значить, чаклун води. Цікаво, хто ж мій однокласник? Здається мені, не погуляти він вийшов.

- Думав і тут мене обскакати? А ось фіг тобі! - скрутив він швидко і виразно дулю.

- Це такий новий магічний прийом? – поцікавилася я. – Секретна зброя? А ти його запатентував?

- Ти мені мізки не пудри своїми химерними слівцями, - огризнувся Оскар Лей. – Тобі зі мною не тягатись. Для чого прийшов? Може, підеш, поки живи-здоровий, га? Відпущу тебе за старою дружбою.

- А може, це ти підеш? - запропонувала дружелюбно я.

- Напрошуєшся.

- Ага.

- Йди, - повторив рудий. - Ти ж навіть не на себе працюєш! Хочеш завоювати світ для свого коротуна-короля? А чим він тебе віддячить потім, ти подумав? Чи не буде надто дорогою розплата за вірність? Я хоч на себе працюю. Ось вирішив здобути владу над Алією, потішити себе коханого, побалувати. А  ти ніколи не вмів приносити собі задоволення, хіба не так?

- Неважливо. Залиш кнопку в спокої. Вона може занапастити весь світ, ти розумієш це, Оскаре?

– Я дуже добре це розумію. Тому ти зараз підеш, бо ще поб’ємося, ненароком на кнопочку хтось може натиснути…

Майнула думка, може він має рацію, може, піти, не заважати? Але черв'ячок у грудях ворухнувся сильніше, попереджаючи про близьку небезпеку.

Я зробила крок уперед.

- Ти зробив свій вибір! – крикнув рудий. – Ти – лише чаклун води, а я – чаклун вогню! Я незрівнянно сильніший!

Я зробила ще один крок.

Рудоволосий зробив грізний вираз обличчя, що повинно було мене чи то залякати, чи то розсмішити, і пульнув блискавкою, що зірвалася з пальців. Ого! Я ледве встигла відскочити убік. Але відпочити мені не дали. Друга, третя блискавки ковзнули в небезпечній близькості від мене. Бачу, справа приймає неабиякий оборот, і розбирання починаються не по-дитячому. Я вже й захекалася зовсім, а мій супротивник стоїть і посміхається. Тепер у його руці зріє вже вогненна куля, розміром із велике яблуко.