Глава 60. Розмова у темряві.

Їхати з Кощієм на грінноці було не так весело, як самій. Швидкість не та. І тісно. Все ж таки транспорт цей одномісний. Та й дощ, що таки почався, не додавав настрою. Тому, коли Нокі зупинився біля майже непомітної з дороги печери, ми дуже зраділи. Переночуємо тут, а завтра продовжимо шлях.

Печера виявилась досить місткою, так що в ній вільно влаштувалися не тільки ми з Безсмертним, а й наш швидконогий друг. Єдиною неприємністю був мокрий одяг і неможливість запалити багаття. Доведеться простуджуватися.

Ноки ліг біля самого входу, а ми з Кощієм притиснулися один до одного біля стіни, намагаючись зігрітися. Через холод заснути не вдавалося, тому не залишалось нічого іншого, як вести у повній темряві, що іноді порушувалась світлом блискавок, розмови. Коли не бачиш співрозмовника, здається, що говориш сам із собою, а коли він відповідає, то можна подумати, що відповідає твій внутрішній голос.

- Кощію, я все думаю про пророцтва рукона, - сказала я, трохи помовчавши. - Щодо питання Конроя він виявився правий на всі сто! Рукон сказав, що граф мене і врятує, і ні. З одного боку, Конрой мене врятував, адже віддав мені скіпетр і державу, які прийняли на себе останній сонячний промінь, а з іншого - врятувала  себе я сама і зовсім випадково. Адже так?

- Нічого у світі не відбувається випадково, - відповів голос із темряви.

- Отже, все мало статися саме так, як сталося? Чи я могла загинути?

- Ти потрібна цьому світу, Нетті, і він береже тебе.

- Добре б, - зітхнула я. – Але тоді й інші пророцтва мають здійснитись. І мене дуже бентежить пророцтво рукона, що врятувавши Алію, я її загублю. Як це розуміти? Чому так? Мені що тепер не рятувати її? Але тоді вона, напевно, загине. Інакше, якби небезпека минула, Доглядач вже витяг би нас звідси. Що мені робити, Кощію?

- Ти маєш робити те, заради чого прийшла у цей світ, і не сумніватися. Можливо, ми просто чогось не розуміємо. Зрозуміємо колись.

- Коли я загублю Алію...

– Не думаю, що все так погано. Якщо ти в результаті повернешся у свій світ, значить, виконаєш свою місію тут.

- Ти впевнений, що я повернусь?

- На моє запитання рукон відповів, що винесе тебе той, кого ти носиш зараз.

- Найнезрозуміліша відповідь. Ну який сенс у таких пророкуваннях, Кощію? Кого я ношу? Я взагалі змінюю тіла, як рукавички. Ким я тільки не була! Ось тільки в тілі дівчинки затрималась.

- Колись і це стане ясно. Головне, що ти врятуєшся, щоб тут не сталося.

- А ти?

- А про мене ніхто рукона не питав!

- Вибач, Костику!

- Та я жартую, мала. Я завжди буду поряд і в усьому допоможу тобі.

- Угу, - притулилась я до нього ще сильніше і схлипнула: - Я додому хочу…

Щось у цьому дівчачому тілі я зовсім нетипово сентиментальною стаю.

- Все колись закінчується, мала. І, здається, мені, що розв'язка близька, як ніколи.

- Вибач, що затягла тебе сюди, Кощію.

- Та що ти? А що б ти без мене тут робила, га?

- Не знаю… - Сон, нарешті, зморив мене, і я заснула в обіймах Безсмертного, користуючись тимчасовим перепочинком у цьому каскаді пригод на одне місце.

Дорогі читачі, любі друзі! Таки не змогла пройти повз конкурс "Знайомство з відьмою". Прошу прочитати моє невеличке оповіданнячко "ВІДЬМА З ВЕЛИКОЇ БУКВИ" і підтримати мене у конкурсі лайками, коментами, репостами. Дякую заздалегідь. І поздоровляю усіх з наймістичнішим святом, що наближується, з Хелловіном!