Глава 59. Прощання з перевертнем.

З хвилину я спостерігала, за Кощієм та Конроєм, що зчепилися у кучу малу. Нарешті мені це набридло.

- Гей! – гукнула я.

Нуль по фазі. Зайняті вони, чи бачите, дівчино, не до вас їм.

- Хлопчики! Давайте жити дружно!

Першим мене почув Конрой, і почав вириватися з чіпких обіймів Кощія.

- Ага! Злякався! – радо вигукнув Безсмертний. - Так хто гідний робити штучне дихання Нетті?!

Тут, нарешті, він побачив мене, зніяковів і відпустив графа.

Обидва встали, обтрушуючись та соромливо поглядаючи в мій бік.

- Тобі стало краще, люба? – солодким голоском запитав мене Кощій.

- А скільки потрібно часу людині, щоб відкинути копита, якщо їй не буде вчасно надано швидку медичну допомогу? – поцікавилася я.

- Пробач, люба…

- Пробач? Ви тільки що могли мене втратити тільки через свою неврівноваженість та дурість!

- Я справді поводився, як хлопчисько, - ховаючи погляд, сказав граф. – Ніколи навіть не припускав, що здатний на таку нерозсудливість. Перепрошую.

- Та досить виправдань... – махнула рукою я.

А Кощій тільки кинув на  графа виразний погляд і знов повернувся до мене.

- Ти вибачила мене, Нетті? Повір, мені дуже важливе твоє прощення.

- Вибачила, - зітхнула я, куди ж його дінеш?

- А мене? – це вже Конрой.

- І тебе, - кивнула і простягла йому скіпетр та державу.

- Я безмірно вдячний тобі, Нетті, за повернені реліквії мого роду. Я відновлю свою силу та поверну собі владу. Я буду добрим правителем, присягаюся. Це була моя перша і остання дурість, більше нічого подібного не повториться. Ти віриш мені?

- Вірю!

- І знай, я не забуду тебе, ніколи не забуду. Іди, рятуй Алію, Нетті. І будь щасливою!

Він хотів, мабуть, обійняти мене на прощання, але глянув на похмурого Кощія і передумав.

- Я залишу вам Нокі, гадаю, Нетті зможе з ним домовитись і він донесе вас, куди треба, а потім сам повернеться додому.

- Дякую, Конроє.

- Безсмертний, без образ? – обернувся граф до Кощія.

Той простягнув руку. Ляснувши колишнього суперника по долоні, Конрой сунув державу в зуби одному із своїх собак, а сам пригнувся, обернувся на неймовірно гарного вовка, затиснув у зубах скіпетр і зник у супроводі псів у тіні дерев.

Ми переглянулися з Кощієм.

- Говорила я, що він перевертень! А ти не вірив!

- То й що, що перевертень? – здвигнув плечима Безсмертний. – Зате нормальний пацан.

І ми засміялися.

Раптом Кощій знову посерйознішав. Нахмуривши брови, подивився він у небо, що швидко чорніло.

- Ти чого?

- Та я все думаю, чи була поява цього «курчати», яке налякало наших коней, випадковим, чи це знову вистежили тебе торритяни?

- Так ми цього все одно не дізнаємось, - знизала плечима я.

- Тому не чекатимемо нового нападу, нам найкраще зараз опинитись десь подалі від цього місця.

- І для цього у нас є гріннок!

- Тільки він здається мені таким маленьким і тендітним, що я навіть не уявляю, як він зможе нести нас двох. І чи схоче?

- А ми в нього зараз спитаємо… Нокі, ти зможеш нас підняти?

Звір пирхнув, наче обурюючись людською недовірливістю, і кивнув ствердно.

- Підсади мене, Кощію, - попросила я, бо сам і не додумається.

- Стривай хвилинку.

– Що? - Не встигла я нічого зрозуміти, як Безсмертний притиснув мене до себе і зашепотів на вухо:

- Маленька моя, яке щастя, що все скінчилося добре, що ти поряд, що ти – у безпеці… Ой, яка ж ти холодна! Та ти ж замерзла зовсім!

Він укутав мене своїм плащем, посадив на гріннока і вмостився позаду.

- У мене ноги по землі тягнуться, - із сумнівом подивився вниз.

- А ти їх підігни, не лінуйся, а то загубиш на крутому повороті і будуть вони бігати Алією самі по собі, розшукуючи господаря.

- Гаразд, спробую, - Кощій знову глянув на небо.

Мало того, що наставала ніч, але ще й збиралася гроза. Весна нині гарною погодою не дуже балує. Пузатими чорними мішками грудились хмари, готові зірватися будь-якої миті проливним дощем. Десь вдалині глухо гуркотів грім. Та й похолодало не на жарт.

- За такої погоди їздити на великих швидкостях не дуже рекомендується, - зітхнув Безсмертний.

– І фари у нас не працюють, – додала я. – Але оскільки іншого виходу все одно немає, то гратимемо в екстрим. Адреналінчик давно пора підкачати.

- Тобі мало адреналіну сьогодні? – хмикнув мій скептичний супутник.