Глава 54. Непередбачувана Нетті.

Граф провів нас до парку, що розкинувся навколо замку. Було вже темно, тому все той же двометровий слуга ніс смолоскип, що кидав на навколишні предмети яскраві відблиски та спутував за ними довгі тіні.

Супроводжувати нас одразу ж вискочили сірі пси, що здавалися вночі зовсім чорними.

– Це абсолютно нова, виведена батьком, порода. Вони трохи здичавіли, залишившись без нагляду, але коли я повернувся в замок після навчання, визнали мене і тепер не покидають. З ними ви вже познайомились! Також у мене багато приручених птахів, але вночі вони сплять, не турбуватимемо їх. Ви зможете побачити їх завтра. А ось це моя лагідна кицюня, Гертруда, - плямистий леопард виринув немов звідки і почав тертися біля ніг господаря, муркочучи, мов велика кішка.

- Ой, яка чарівна! - і Нетті виявилась зайнятою надовго, пестячи великого хижого звіра, наче крихітне кошеня.

- Не відволікати, - похитав я головою, багатозначно киваючи на дівчину. – Небезпечно для життя. Нашого.

Граф тільки розсміявся, здавалося, йому приносить величезне задоволення спостерігати за гостею.

- А знаєш, Кощію, - склавши руки на грудях, задумливо промовив Конрой. – Я б із задоволенням запропонував Нетті залишитися господаркою в цьому замку, якби не знав, що ти любиш її…

Що? Та я навіть від себе це ховаю! Не те, що від Нетті! Вона така непередбачувана! Може послати кудись подалі. Вона ніколи не казала, що я їй хоча б подобаюсь! Але що, в такому разі, означають її слова, що в оплату за порятунок Алії вона зажадала мене? Я не можу її зрозуміти.

- Та й вона любить тебе, - тихо продовжив граф. - Шкода.

- Та з чого ти взяв, що все саме так? – не витримав я.

- А мені не потрібно це знати, адже я відчуваю вас, так само, як відчуваю цього леопарда або сокола, що летить у небі.

- Їй чотирнадцять років!

Конрой з докором глянув на мене.

- Я бачу суть. Так, це тіло чотирнадцятирічної дівчинки. Але лише тіло.

На щастя, нашої розмови Нетті не чула, зайнята цілком Гертрудою, яка вже перекинулась на спину і гралася, легко махаючи лапою із втягнутими кігтями. Якби вона знала, про що ми зараз говорили, я навіть не берусь передбачити, якою була б її реакція.

- Кощійчику, адже ми заведемо таку кицюню, коли будемо в моєму світі? – підняла голову Нетті.

Ну ось як можна здогадатися, що видасть вона в наступний момент? Навіть не міг подумати, що вона планує вирушити в її світ разом.

Поки я думав над відповіддю, вона поцілувала вусату морду Гертруди, помахала їй рукою і звернулася із питанням до графа, що задоволено спостерігав за нею.

- То що, ми йдемо дивитись на інших тварин?

Конрой простяг їй руку, і ми рушилили далі, до стайні.

- Нокі, - покликав граф і свиснув.

З глибини стайні долинув тупіт, і під місячне світло граціозно вискочила дивна істота, ростом трохи більша за поні, але з довгими тонкими ногами, що закінчувались не копитами, а м'якими кігтистими лапами, світлий чубчик падав на круте чоло, прикриваючи одне око, а далі тягнувся  вздовж усього хребта до самого кінчика ящероподібного хвоста, який, підкоряючись сильним м'язам, крутився туди-сюди, ніби кермо.

- Це Нокі, гріннок, - Конрой простягнув тварині частування.

- Дай мені, - майже вихопила шматочок з його рук Нетті і схилилася, нашіптуючи щось звірові на вушко.

– Гріннок – найшвидша істота на Алії. Тільки осідлати його може лише єдина людина, його господар...

Граф не договорив. Немов ураган промайнув мимо, піднявши пил і обдавши вітром наші обличчя, і не стало ні дивно-коня, ні Нетті.

Я висмикнув з піхов меч, озираючись у пошуках ворога.

- Неймовірно, - прошепотів граф, опускаючи долоню на ручку мого меча. - Вона осідлала його! Вона була б ідеальною господинею... Не бійся, хвилин через п'ять вони повернуться, зроблять коло навколо міста - і повернуться, - звернувся він до мене.

Хотілося б вірити… Моє серце тривожно стукало у грудях, та ганятися за істотою, схожою на вітер, я не міг.

Граф сказав правду,  не минуло й п'яти хвилин, як порив раптового вітру сигналізував про гріннока, що наближається. Ще пів миті – і Нокі стояв на тому самому місці, і навіть не помітно було по ньому, що він так швидко подолав величезну відстань. Конрой підхопив Нетті за талію і зняв з коня, той обернувся і тицьнувся носом у її щоку.

Нетті пригорнулася до його шиї:

- Спасибі, Нокі, за чудову прогулянку! А тепер іди відпочивати!

Гріннок пирхнув, кивнув головою і втік до стайні.

- Вражаюче! - вигукнув граф. - Він розуміє та слухається тебе!

Так, дійсно, Нетті  якнайкраще підходить цьому графові. Напевно, коли ми врятуємо Алію, правильно розповісти їй про його почуття, і нехай вона сама вирішує, чи хоче повернутися до нього... А потім я засунув свою правильність кудись подалі і вийняв свій егоїзм куди ближче. Нічого я їй не скажу!

- Кого ще ти покажеш нам, Конроє? – обізвалась Нетті.