Глава 53. Граф Конрой.

Подивимось, як ситуація складатиметься. Поки що все йде за планом. Нас залишають на нічліг. Просто потрібно не втрачати пильності.

Всередині замок виявився таким самим світлим і радісним. Ніщо не говорило про темну сутність істоти, що тут живе. Та й сам усміхнений граф на перевертня був схожий, як лебідь на леопарда. Він особисто показав нам кімнати, прибрані у класичному стилі. У моїй спальні панувала фіолетова гама, кімната для Нетті була оформлена у жовто-золотистих тонах. Після цього ми вирушили до трапезної зали, де вже було накрито на трьох. Аромати, що заповнили простір кімнати, нагадали, що поїсти аж ніяк не завадить.

Нетті, не дотримуючись етикету, накинулася на м'ясні рулети та ковбаси, ніби не вона нещодавнотак люто пропагувала вегетаріанство. Я ж із сумнівом дивився на запропоновану нам їжу.

- Їж, - шепнула мені на вухо дівчина. – Ми ж у гостях у перевертня, а не у людожера.

Конрой із посмішкою спостерігав за нею. Наповнивши келихи янтарною рідиною, що грала в променях свічок, він простяг один гості:

- Давайте вип'ємо за знайомство!

- Їй не можна, вона ще маленька! – спробував я зупинити руку дівчинки.

- Це натуральне слабке вино з меду та лісових ягід. Швидше за ліки, ніж алкоголь. Воно допоможе юній красуні відпочити після дороги та набратись нових сил.

Я вино ледь пригубив, побоюючись, що в нього може бути підсипане снодійне або отрута. Хоча за запахом нічого не відчувається. Щоправда, у цьому тілі я можу й не розпізнати отрути.

- Пий, Кощію, - знову схилилася до мене Нетті, - йому можна довіряти. Ага, довіряти перевертню! Щоб вона ще порадила? І я продовжив копирсатись у блюді, вдаючи, що їм, і обмірковуючи наші подальші дії. Можна було й не обмірковувати, все одно все догори дрига пішло завдяки нашій розумниці.

- А ви, що, правда, перевертень і можете перетворюватися на будь-яких живих істот? - брязнула вона, перекресливши всі мої плани одним махом.

- Ні, - спокійно відповів Конрой, потягуючи бурштинове вино.

- А-а-а... Шкода.

- Чому? – здивувався красень-граф.

- Дуже хотілося б навчитися перекидатися, коли захочеш і в кого захочеш. Отож, думала, у вас курси пройти.

- А хіба я схожий на перевертня?

- Зовні – ні, але очі… - Нетті схилилася, непристойно розглядаючи господаря замку. - Очі, точно, перевертня.

Конрой засміявся.

- Ви теж вважаєте мене перевертнем? - обернувся він до мене.

- Мені казали, що ви перетворюєтеся і на вовка, і на сокола, і на... інших істот, невідомих мені. Але особисто я вважаю, що це пусті домисли.

- Люди, які випадково проходять повз мій замок, зустрічають іноді собак, яких я випускаю на прогулянку, бачать соколів, орлів, беркутів, що кружляють над вежами, це і народжує горезвісні легенди. У нас народ схильний до фантазій. Спробуйте-но ось цей салат... Але, як ви мали можливість переконатися, мої звірі і птахи дуже миролюбні і не завдають нікому шкоди, мені навіть немає необхідності тримати їх під замком. Можливо, хтось зустрічав і інших тварин, які мешкають у мене. Адже я надаю їм повну свободу. У мене живуть і леопард, і печерний дракон, і гріннок, і навіть пророчий рукон.

– Ой, як цікаво! - вигукнула Нетті. – А подивитися можна?

- До речі, про вас кажуть, що ви мудрі, як рукон. Дуже хотілося б дізнатися, що це за істота, - підтримав я її цікавість.

Граф усміхнувся,  розводячи руки у сторони:

– Як я можу відмовити таким гостям?  Після вечері спробуємо пошукати моїх тварин, сподіваюсь, вони не подалися на далекі прогулянки.

- А чому ви... Ой, а давайте на ти, лади? А то я язик зламаю об цей етикет! Чому ти живеш не в місті і, наскільки я розумію, не спілкуєшся з його мешканцями? – апетитно облизуючись, промовила Нетті.

- Це не я не спілкуюся з містом, - зітхнув Конрой. – Це місто не спілкується зі мною. Досить сумна історія.

- Розкажи…

- Бачите, споконвіку Ртоном правила графська династія Ртонурів. Про це свідчить навіть наше прізвище. Правила наша сім'я мудро та справедливо. Місто навіть не було обнесене огорожею, бо ми чудово спілкуємося з різними тваринами, і дикі звірі охороняли Ртон краще за військо. А служіння Сонцю забезпечувало гарні врожаї та сприятливу погоду. Запорукою влади були три священні предмети, що передавались у спадок у нашій сім'ї. Скіпетр, прикрашений магічним Алмазом Сили, забезпечував владу та беззаперечну покору. Бо лише наявність міцної централізованої влади здатна забезпечити порядок та безпеку. Держава дарувала благоденство, достаток і процвітання, ця куля символізувала Сонце. Статуя аштара, світлої істоти, що служить Сонцю, стояла у парку і забезпечувала зв'язок із усіма тваринами та чарівними істотами в окрузі.

Нетті здригнулася, згадавши нашу зустріч з аштарами, що мало не закінчилась печально, але промовчала.

- Мені було сім років, коли батько відправив мене вчитися до столиці, до закритого типу університету, який я не мав права залишати до його закінчення. Зв'язок ми підтримували лише через листування. Соколи носили листи додому батькам та від них – до столиці. Якось прийшов лист, який збентежив мене і поставив різку межу між минулим та майбутнім. Батько повідомляв, що викрадено статую аштара. За цією подією все пішло навкосяка. Аштари ніби збожеволіли. Раніше добрі та ніжні, вони раптом стали злісними та некерованими. Почали нападати на інших живих істот та поїдати їх! Батько нічого не міг зробити. Це було жахливо. Зрештою вони покинули околиці Ртона. У безплідних пошуках батько втратив свою дружину, мою матір, яка допомогла йому... Вона зірвалася зі скелі, - голос Конроя став хрипким і погляд затуманився, але він швидко взяв себе в руки. - Батькові довелося повернутися в замок, і тут на нього чекав новий удар. Скориставшись тим, що звірі після зникнення статуї аштара перестали сприймати накази та розбрелися, на замок було організовано напад. Зникли дві реліквії, що залишилися: скіпетр і держава. Незабаром стало ясно, хто став організатором перевороту. Жалюгідний жадібний чоловічок, який служив раніше в замку. Так, священні реліквії дали йому владу та силу, він оголосив себе головним священнослужителем, носієм світла та добра. А нашу сім'ю зрадив, оголосивши перевертнями, темними силами, що протистоять світові. З того часу минуло десять років. Тільки рік тому закінчилося навчання, і я повернувся на рідну землю. Батько не дожив до цієї години, його зламали події, що відбулися. Я ж вирішив повернути все на свої місця. Спершу відновив замок. Приручив деяких тварин, вони чудово розуміють мене, люблять та слухаються. Але без статуї аштару я, на жаль, не можу спілкуватися із тваринами на відстані. Я маю намір повернути втрачені реліквії і навіть спробував це зробити. Мені вдалось повернути сонячну державу, і Сонце знову повернулось до мене. Тепер на черзі скіпетр. Шкода, я без найменшого уявлення, де шукати статую аштара... Ось ви й знаєте тепер мою історію.