Глава 52. Вперед, на пошуки держави.

- Усі знають, що на пагорбі оселився перевертень!

От дякую, дорогий, значить, ви посилаєте нас прямою дорогою до зубів перевертня? Як не оцінити доброту великих цього світу? Перевертень! А я Кощій Безсмертний, тільки десь глибоко всередині. А зовні – досить кволий купець, хоч Нетті і каже, що симпатичний, але проти мене, справжнього…

- Отже, граф перетворюється на вовка? – вголос запитав я.

- Граф перетворюється на будь-кого! Так що будьте обережні, якщо, звичайно, моє застереження має хоч якесь значення. Він хитрий, як лисиця, швидкий, як гриннок, зіркий, як сокіл, і мудрий, як рукон. Не надто мені віриться, що спроба може мати успіх, але що я втрачаю? А раптом вам пощастить?

Та-ак, з нашим везінням.

- Тепер, Уррітон, у дорогу, - обійняв мене по-батьківськи священнослужитель, як ще сльози не пустив? – Вибери собі будь-який меч у моїх охоронців. Хай буде на те воля богів, побачимось…

Він гукнув слуг, і вони з великою насолодою повернули назад, я взяв перший ліпший меч і поспішив наздогнати Нетті.

- Кощію, любий, і як тобі вдалося з ним домовитися? - муркотнула вона, розпливаючись в посмішці.

- Гм, я просто пообіцяв головному священнослужителю одну маленьку послугу.

- Так? Цікаво, що?

- Повернути викрадену державу.

- Державу?! Ого!

- Наречена, держава, це такий предмет кулястої форми, прикрашений філігранню та коштовним камінням, символ влади, святиня.

– Я не брала!

- Та ти тут ні до чого. Державу викрав граф із замку на пагорбі ще до нашого прибуття.

- Граф-клептоман?

- Та ні, швидше за все, тут політичне підґрунтя. Влади захотів.

- А-а-а... І тепер усі хочуть, щоб я стягла в нього цю святиню?

– А це ідея! Справді, саме зараз твої таланти, вірніше, таланти цієї дівчинки-крадійки, чиє тіло ти окупувала, можуть нам знадобитися!

- Кощію, нам-то в інший бік.

- Чому?

- Нецікаво це мені. Та й плани у нас дещо інші. Світ рятувати треба, а не догоджати всяким сумнівним особистостям. Мені цей священнослужитель не сподобався. Він стратити мене хотів за крихітну провину!

- Але я обіцяв, Нетті!

- А я ні!

- Давай хоч спробуємо! – дуже не хотілося говорити дівчині про небезпеку, що нависла над нею, як можна спокійно жити, якщо дізнаєшся таке…

- Значить, ми попросимося переночувати, наче бідні мандрівники, а самі обчистимо скарбницю гостинного господаря?

- Якщо він пустить нас переночувати, то постараємося так і зробити, а потім втекти непомітно, не вступаючи в бій.

- Ти боїшся? - здивовано подивилася на мене Нетті.

- Я не боюся. Якби я був у своєму тілі... Але, розумно вважаю, що ні тіло бідолахи купця, ні надана мені зброя не в змозі виступити проти такого супротивника.

- Якого такого супротивника? - увіпнувся в мене підозрілий погляд з-під насуплених брів.

- Ах, вибач, забув сказати, що граф - справжній злий перевертень, здатний обертатися на будь-яку істоту.

- То що ж ти раніше не сказав? Тоді обов'язково зайдемо у гості! Мене завжди цікавили перевертні!

Фух. Хто б подумав, що саме це її привабить? Проте тепер можна не говорити їй про небезпеку. Я з цікавістю подивився на сіре лахміття, підперезане сталевим обручем, такі ж обручі стягували тканину рукавів на зап'ястях.

- Добре, умовив, заскочимо на хвилинку до перевертня. Тільки допоможи мені зняти ось цю мерзоту, що на мене начепили, а то в мені не виходить, - простягла мені долоні Нетті.

Пр-р-р!

- Стій, Нетті! Не можна!

- Що не можна?

- Не можна знімати з себе цей одяг!

- Але він такий гидкий! І колеться! Та не хвилюйся, Кощійчику, у мене під цією є сорочка, так що я не спокушатиму тебе своєю оголеною натурою!

- У чотирнадцять років там дивитися ще нема на що, - парирував я. - Ні, в інших, може, і є на що, але це не той випадок.

- Нахаба, - Нетті почала смикати браслети.

- Не в тому річ. Просто тобі не слід знімати цей одяг. Ти можеш застудитися!

- А ти даси мені свій плащ!

- Нетті, вибач, я не хотів говорити…

- ???

Як я не намагався, а довелось викласти все про підлість головного священнослужителя і необхідність повернутися не пізніше, ніж через добу.

Наречену повідомлення призвело в глибоку прострацію і стерло з її обличчя усмішку.

Так помалу наближалися ми до замку на пагорбі, що ховався в чагарниках. Це виявилась романтична будова з містком через струмок і десятком маленьких, мов іграшкових, веж. Ніколи б не подумав, що в такому милому архітектурному шедеврі може жити зла і жорстока істота. Дивно, що перевертень оселився так близько до міста. Чи, може, логічно? Завжди свіжа їжа поряд... Правда, не видно було в місті, що всі ходять страшенно залякані. Дуже навіть спокійні та задоволені городяни. А, напевно, спеціально місто обгородили та залишили один лише прохід, який добряче захищений, і де усіх перевіряють.