Глава 51. Нова халепа.

До Ртону ми наблизились ближче до вечора і з подивом виявили, що єдиний в'їзд у місто лежить через храм. Це було досить несподівано, але, на думку, дуже навіть вигідно. Всіх в'їжджаючих, так само як і виїжджаючих, благословляв місцевий священнослужитель, за що храм отримував досить пристойну винагороду, причому платили її абсолютно добровільно і чисто за благословення (іншого шляху не було!) А головний священнослужитель був у той же час і главою всього міста, причому не гребував особисто благословляти мандрівників, щоб жодна монета не пропала в кишенях нечесних підлеглих. Коли ми в'їхали під склепіння храму, що нависали над дорогою, священнослужитель, середніх років чоловік у багатому одязі, розшитому перлами та срібними нитками, вітав нас, піднявши золотий скіпетр, прикрашений коштовним камінням і з величезним чистої води діамантом на верхівці. Навіть у мене мурашки по шкірі побігли, коли таким раритетом нас благословили, припечатавши до чола, та так, що шишка вискочила, добре хоч, що на мені все швидко гоїться, я сподіваюся. А Нетті довго доведеться носити таку прикрасу. Здійснивши належне і отримавши за це належний золотий (останній!), священнослужитель (я, правду, так і не зрозумів, яка тут релігія) засунув скіпетр за пояс і розкрив обійми:

- Уррітон, любий! Живий! А тебе вже тут поховали і оплакали! Люди твої з базару повернулися із плачами, сказали, що напали на вас бандити, тебе викрали. Знайшли вони тільки уривки одягу (а ми, і справді, брудне вбрання викинули на сміття), і вирішили, що ти загинув у нерівній сутичці. Батьки твої місця не знаходять, ридма ридають! Поспішай швидше у свій дім рідний, заспокой рідню та своїх людей!

- Так і зроблю, - постарався я швидше вивернутися з міцних обіймів свого «знайомого».

 - А це що з тобою за юнак? – витріщився священнослужитель на Нетті.

- Цього хлопчика теж бандити впіймали і в полоні тримали, - швидко зорієнтувався я і вигадав легенду. - Нам вдалося разом втекти, а тепер я мушу допомогти йому дістатися додому, в Амварію.

- Шляхетно! Як благородно! Впізнаю купця Уррітона, доброго, сміливого і справедливого! Радий, дуже радий, що вам вдалося врятуватися! Передавайте мої привітання батькові  та матінці!

- Обов'язково передам. А тепер дозвольте нам поспішити до рідного дому, розповісти, що я живий та здоровий.

Я поспішив попрощатися зі священнослужителем і виїхати до міста, щоб менше було розпитувань.

– І куди тепер? – поцікавилася Нетті.

- Запитувати, де я живу, якось незручно, - відповів я, звертаючи увагу на повні подиву погляди перехожих. - Мене тут, як я розумію, знає кожен собака.

- Тоді давай розділимось, і я сама попитаю дорогу, а ти слідуватимеш за мною, спостерігаючи здалеку.

Порада була досить логічною, і я дозволив Нетті від'їхати подалі від мене. Але не встигла дівчина і дорогу запитати, як з храму вискочили четверо молодців у чорних балахонах, наздогнали її, вхопили коня за вуздечку, і, ні слова не кажучи, потягли його разом із вершницею назад, у храм.

Та що це? За що?!

Я розвернувся і пришпорив коня за ними. Наздогнав вже тоді, коли дужі молодчики відвели дівчинку, що перелічувала всі відомі і щойно придумані лайки, до «ясних очей» головного священнослужителя.

- Обшукайте хлопця! - гаркнув начальник на підлеглих.

Нетті завищала, і один із четвірки застрибав на одній нозі, підібгавши іншу, забиту каблуком, а другий схопився за ніс, який хоч і був великий, але набагато менш міцний, ніж її чоло.

- Та це дівчисько! – крикнув третій, трясучись укушеним пальцем.

- Обшукуйте!

Четвертий і найменш травмований третій ухопили малу за руки-ноги і почали трясти. На підлогу вивалилося кілька монет (а вдавала себе бідною родичкою, точніше, родичем!) і скіпетр, такий, яким благословляв нас священнослужитель. Так це він і є! – здогадався нарешті я. Знову злий жарт зіграла згубна пристрасть вуличного дівчиська. Виручати треба!

Головний священнослужитель трясучись, наче припадковий, і щохвилини то бліднучи, то червоніючи, схопив простягнутий слугою скіпетр і притиснув його до серця, заголосивши:

- Ти повернувся! Ти повернувся! Слава богам! - Потім різко обернувся і скомандував: - На багаття злодійку!

- За що? – зовсім щиро схлипнуло дівчисько.

Священнослужитель тільки хмикнув і зібрався йти, не удостоївши її відповіді.

Ой, здається, настав час втручатися!

- Ваша світлість! – кинувся я йому навперейми. - Сталося страшне непорозуміння! Вона не винна.

- Хм.

- Це підстава! Адже ви мене знаєте. Я ручаюся...

- А ти, ошуканець і раб хтивості, взагалі мовчи! Уррітон, так, я знаю тебе і твою шановну сім'ю... І я навіть уявити не міг, що ти в храм приведеш коханку. Та ще й малолітку і злодійку!

– Я? Та я не... Я сам не знав! Та все можна пояснити! Вона ж була в полоні у бандитів, от і видавала себе за хлопця, щоби зберегти невинність!

- Гаразд, тепер викручуватимешся. Та не в тому навіть річ… Ти сам знаєш, у нас раніше було дві священні речі у храмі, скіпетр та держава. Вони забезпечували місту процвітання, захист та повагу. І ось протягом одного місяця викрадають державу, і тут же – замах на скіпетр. Це вже не жарти та не випадковість. Скажу по секрету... Це спланована акція! І недарма вона збіглася з початком війни. Хтось хоче знищити мене, послабити Ділонію. Так-так-так! Це пахне політикою, і я не раджу тобі в неї втручатися.