Глава 44. Несподіванка.

Господині карети (до речі, досить зручної, в ній не трясло так, як у тому екіпажі, де я відбила собі куприк, та й м'які пружні подушки зменшували незручності дороги), напевно, думали, що ми пошепки обговорюємо їхні принади,  що визирали з глибоких декольте, бо тихо хихотіли й блимали очиськами.

А за вікном разюче швидко темніло.  Цьому активно допомагали хмари, що згустилися, та й дощ, здається, посилився. І справді, так не хочеться йти в ніч на пошуки ночівлі. А раптом ми дійсно нічого не зможемо знайти, на вулиці тоді ночувати, чи що? А, добре, що ми, від двох сексуально стурбованих жінок не відіб'ємося? До того ж, ще не факт, що вони чіплятимуться. Адже вдома чоловік і батько має бути. Просто з нудьги приколюються пані, ось і все. І ми спокійно поїхали далі.

Але коли карета звернула на єдине знайоме мені подвір'я у всьому Грику, мене знову пробив холодний піт.

- Та це ж будинок бургомістра!

- Так, це мій татко, - муркотнула Нонель.

- Але сьогодні його вдома немає, не бійтеся, - багатозначно додала Хелена.

Та мені боятися, начебто, нічого. Просто, досить несподівано, що нашими випадковими добродійницями виявилися дружина та дочка мого єдиного знайомого в цьому місті, самого бургомістра. Звичайно, ніхто зі слуг не міг би здогадатися, що недавній лікар гарраки з віслюком повернувся у вигляді хлопчика-підлітка із шляхетним супутником.

Згідно з наказом господині, нас провели до вежі, що стояла окремо від інших споруд у західній частині парку. Була вона не дуже великою. Спіральними сходами піднялися ми нагору, де нас вже чекала одна на двох простора кімната з двома широкими, застеленими червоними простирадлами ліжками. Замислитись над дивним вибором колірної гами я не встигла, побачивши дерев'яний баддю за ширмочкою. Купатись! Мовчазні слуги наповнили її гарячою водою, і одна із служниць залишилася з явним наміром потерти мені спинку. Щас!

Я культурно проводила дівчину за двері і ледве встигла спіймати Кощія, який зібрався стати першим у боротьбі за чистоту. Він вже був в одних білих штанях, коли я витягла його на середину кімнати і задвинула перед його носом ширму.

- Тебе не вчили, що жінок слід завжди пропускати вперед?

- Так ця традиція прийшла з давнини, попереду міг чекати дикий звір, обвал каміння чи трясовина. Тож уперед пускали жінку. А яка тут може бути небезпека? – з єхидною посмішкою примружився Безсмертний.

- Чиста та гаряча вода! Тобі це – потенційна небезпека змити всі корисні мікроби!

- Тоді давай митися разом, - скорчивши миролюбну міну, запропонував Кощій. - Ти ж, як не як, мій двоюрідний брат.

- Хіба що дозволю ганяти воду для створення ефекту джакузі!

- Я згоден ганяти воду, - покірно опустив голову мій супутник.

- Ганяти – можна, за ширму заходити – не можна!

- А заглядати?

- А в око?

Я роздяглася, поглядаючи у бік ширми, чи не хоче Безсмертний отримати в око, і з розгону застрибнула в імпровізовану ванну, розхлюпавши половину води по всій кімнаті.

- Гей! Ти що робиш?!

- Ку-па-юсь!

- А я?

- Після дощичку у четвер!

- Помру немитим, - пробурчав Кощій собі під ніс. Але я навіть не зреагувала, розслабившись та отримуючи задоволення.

Хвилин за п'ятнадцять він знову обізвався:

- Нетті! Вода охолоне, я в холодній купатися не збираюсь!

Ой, налякав як.

- Та можеш брудним спати лягати, тепліше буде. Бульк!

Далі з боку Безсмертного чулися лише зітхання та охи. А мені то що? У купанні – кожен за себе!

Вилізла я тільки тоді, коли почула дзвін посуду та демонстративне чавкання. Принесли їжу! І цей зрадник вирішив з'їсти все одноосібно! Не дозволю!

Я навіть на одягання часу витрачати не стала, вилізла з бадді і, рухаючи перед собою ширму та залишаючи за собою калюжі, підібралась до столу.

- Ні, вимитися не дали, то хоч би поїсти спокійно вдалося! – розчаровано протягнув Кощій.

- Ага! Мені той шматочок у рот поклади! – тицьнула я пальцем у смаженину. – І цей!

Набивши повного рота, я, нарешті, витерлася і одяглася.

- Може, все ж сходиш, помиєшся? - задала безневинне запитання.

Великий лиходій так глянув на мене, що я заткнулася і мовчки продовжила колупання в блюді з салатом, мене цікавили в ньому виключно шматочки ананаса, тому що з майонезом можна їсти все, що тільки пропадає в холодильнику, а без майонезу (тут його ще не придумали ) – не той ефект. Закінчивши трапезу, я задоволено відкинулася на подушки, погладжуючи живіт, що радів життю. А Кощій поплентався митися в холодній воді, навіть не висловивши, хто винен і що слід було б з винним зробити. Нудно! Я жбурнула вслід йому надкушене яблуко, яке взяла чисто з жадібності, вміщати його було вже нікуди. Та хто ж знав, що це представник стародавнього ґатунку під назвою «яблуко розбрату»? Цей представник збив ширму в самий невідповідний момент: Кощій щойно зняв із себе залишки одягу і підняв ногу, залазячи в баддю. Ревіння розлюченого звіра дало знати, що просто так мені цього не спустять. І я рвонула у бік дверей. Безсмертний, прикрившись схопленим на ходу рушником, кинувся в погоню. Злітаючи по сходах вниз, я примудрялася ще й озиратися на почервонілу чоловічу фігуру, яка була дуже нічого. І іноді встигала кидати коментарі: