Глава 38. Скажена гаррака.

Який ти добрий, дядечку!

Гаразд, треба піти, подивитись, що за тварина. Шкода її все ж таки.

- Я спробую, - спокійно говорю, ніби ніхто мені й не загрожував. - Але обіцяти нічого не буду. А що ця, як її, гаррака, їсть?

- Та чого я тільки їй не пропонував!

- Я маю на увазі, чим вона харчується у природних умовах?

- Єгер, який доставив самку, казав, що вона усеїдна. Їй давали і сире м'ясо, і приготовлені на кухні страви, і фрукти, і овочі, вона відмовляється. Мені навіть на замовлення привезли зі далеких країн, де завжди літо, всякі смачні дивовижі. Не хоче!

Бургомістр разом зі всією своєю «свитою» відвів мене до паркової зони, де й розміщувався його зоопарк. Звірина тут уся була екзотична. Не було звичайних, звичних видів, ні ведмедя, ні вовка. Я з цікавістю проходила повз вольєри з величезними тваринами, схожими на лисиць із шістьма ногами на струнких копитцях і з бічними ріжками, що починаються біля скронь і плавно сходять нанівець до хребта. Повз маленьких димчастих багатоніжок, що ліниво звісили з гілок дерева свої щупальця (це що, дітки тієї тварі, яка діставала мене в лісі?) Повз змії з короноподібним наростом на голові і двома руками, якими вона ніжно обіймала корч, що лежав у вольєрі. Усього зоопарку мені, звичайно, подивитися не дали. Що по дорозі побачила, те моє. Але цього цілком вистачило, щоб скласти загальне уявлення. Картину прикрасили звуки, що лунали звідусіль. Незвичні голоси представників рідкісних видів звірів і птахів перекривалися чиїмось безперервним відчайдушним вереском. Незабаром я змогла побачити володарку рідкісного контральто. У просторому вольєрі біснувалася незрозуміла істота, вкрита збитою бурою шерстю. Наблизившись, я змогла розглянути її краще. Найбільше вона нагадувала велику людиноподібну мавпу, а то й йєті чи алмасту, як називають у нас у деяких областях снігову людину. Самка була худа й змучена, а величезні круглі очі сповнені приреченого розпачу. Навколо стовпився цілий натовп роззяв: обслуговуючий персонал, слуги, гості бургомістра. Гаррака люто кидалася на сітку, викликаючи у відповідь вереск людей. При наближенні нашої процесії натовп розступився, пропускаючи нас до вольєру.

- Бач, що творить? – сумно запитав бургомістр. - Шкода тваринку. Нагодуйте її! – крикнув він слузі.

Той насадив на кінчик списа шматок сирого м'яса і простягнув між лозинами. Блискавичний рух, тріск - і уламок уже летить назад. Натовп ледве встиг розстрибатися в різні боки, щоб не потрапити під роздачу, наконечник списа тільки свиснув і пролетів через доріжку у вольєр навпроти, вп'явшись у гіпопотамоподібного звіра з п'ятьма очима на довгих ніжках, як його потім назвали, хелебоуна, добре ще, що влучив у філейну частину! Крику було!.. Хоч святих винось. Добре, що звір виявився неповоротким, бо розніс би всю цю кунсткамеру до чортової бабусі. А так йому швиденько зробили анестезію величезною кувалдою по шишкастій кремезній голові і витягли уламок списа, заливши рану спиртом. Весело…

- Спробуй фрукти, - звернувся бургомістр до слуги, коли операція з порятунку хелебоуна закінчилася.

Нещасний, тремтячи, підхопив списом рожевий плід розміром із середньоазіатську диню і простяг гарраці. Самка вирвала з його рук палицю, з хрускотом розламавши на дрібні шматки. Фрукт полетів назад, потрапивши прямо на голову бургомістру. Немов половинка шкаралупи яйця, повис на лисині шматок плода, а решта плавно розтікалася по обличчю, висіла на вусах та капала за комір. Уламки спису полетіли у вдячних глядачів, влаштувавши перед вольєром маленький бедлам.

- Усе. Сил моїх немає! – вигукнув бургомістр. – Або говори своє заповітне слово, або я її вб’ю… зараз… на місці!

Слуги підхопили господаря, що рознервувався, під лікті, зняли з нього екзотичний фрукт і рушником витерли вуса.

Бідна гаррака!