Глава 32. Кощій. А час терпів…

Я намагався причаїтися ще сильніше, щоб своїми думками не видати Нетті. Чим більше інформації я отримаю, тим легше мені буде захищати її надалі.

- Тоді давайте простежимо за майбутніми подіями, - висловила здорову думку Естер із майбутнього. - Кнопка залишилася, і якщо її не натиснув хлопчик цього разу, то він може зробити це завтра чи післязавтра. До того ж її може виявити і хтось інший.

- Але цей Шкідник (давайте назвемо невідомого саме так), і надалі перешкоджатиме і заважатиме здійсненню неминучого, - знизала плечима перша Естер.

- І це неминуче, врешті-решт, може стати дійсно неминучим, - закінчила за неї її двійник.

- Мета Шкідника – перешкодити загибелі цього світу. Отже, нам потрібно лише знищити його, а далі все піде само собою, - запропонував Дук-один.

- Всього лише. Тільки як ми можемо це зробити?

- У закритий світ неможливо перенестися у жодний спосіб, - констатував факт Дук з майбутнього.

- Крім того, яким потрапив туди сам Шкідник, - багатозначно натякнула Естер-два.

- Залишити своє тіло тут, а самому вирушити на Алію? Нереально!

- Реально, якщо у Шкідника вийшло.

- Але ж у нас немає таких технологій!

- Поки немає. Але ми поставимо мету перед нашим відомим професором Штейном, і він вирішить завдання, у цьому немає сумнівів. А ми поки що накопичуватимемо енергію, збираючи потенціал померлих або загиблих істот Алії, як і раніше.

- І ще стежитимемо за пересуваннями Шкідника за допомогою «сищиків».

- А коли у наших руках буде технологія, що дозволяє відправитися в закритий світ, один з нас просто перенесеться в тіло будь-якого з мешканців Алії і сам натисне кнопку. А що? Я щось не те сказала? Чого це ви на мене дивилися? - тривожно почала переводити погляд з одного на іншого перша Естер.

- Скажи їй, - багатозначно поглянув на подругу Дук із майбутнього.

- Від вибуху загинуть не лише тіла, а й душі всіх живих істот Алії. Отже, хто згоден натиснути кнопку? Як бачиш, черга бажаючих не вишиковується чомусь.

- Взагалі-то, у нас зараз пара Естер, і пара Дуків, якщо один і загине, то нічого не станеться, - продовжувала наполягати лиловошкіра.

- Ти підеш? - нахилилася до неї її двійник з майбутнього. - І я ні. Хоч ми й одна особистість, але почуваюся я зараз зовсім з тобою не пов'язаною. Уяви, що за два роки я досить змінилася.

- Звичайно, цей варіант не підходить, - підтримав подругу Другий Дук. - Ми спостерігатимемо за Шкідником, а коли хтось зможе перенестися на Алію, знищимо його. А далі все піде своєю чергою. Якщо ніхто не заважатиме, рано чи пізно хтось цю кнопку знайде і чисто з цікавості натисне. А поки ми займемося збільшенням кількості запасників, а то частина енергетичного потенціалу при загибелі планети просто не вмістилася і була втрачена. Тож у нас буде чим зайнятися.

Далі потяглися довгі дні, заповнені роботами в лабораторіях, організаційними питаннями та спостереженнями за маленькою ельфеєю, що для мене було особливо «близьким до серця». Я дізнався, що і Дук, і Естер, і більшість працюючих тут - торрітяни, народ, що населяє войовничу планету Торріту, яка давно стала тісною для своїх мешканців, групи вихідців з неї намагалися влаштуватися десь в інших світах. Амбітні та не знаючі співчуття, вони нерідко займалися терором чи піратством.

Я познайомився, точніше, Дук і так добре його знав, із дивакуватим професором із Землі, батьківщини Нетті, немолодим цікавим чоловіком, який не помічав нічогісінько, крім роботи. Здається, у його голові постійно жили своїм життя різноманітні розробки та формули.

Але найчастіше я просиджував перед блакитними екранами, що розповідали мало не про кожен крок так званого Шкідника.

Я бачив, як моя кохана потрапила до рук чаклуна, і мало не загинула, накрита банкою, як її ледь не зжерла хижа оса, як вона втратила крила. Рвався до неї, намагаючись допомогти. Але, мабуть, з самого початку, коли я причаївся в тілі Дука, щоб більше дізнатися про свою дівчину, пірнув надто глибоко, так що не міг тепер вирватися з полону. Дук часто скаржився на головний біль, коли я намагався або залишити його тіло, або взяти над ним контроль, але ні те, ні інше не виходило.

Я спостерігав, як з рук доброї жінки Нетті викрали жаби, як потрапила вона до брудних лап квіткових гоблінів, як мало не занапастили її злісні жучихи, як вирвалася вона з борделя тролиці, як мало не стала дружиною крота, і нічого, зовсім нічого не міг зробити. Натомість дізнався про неї стільки цікавого, чого, мандруючи стільки часу разом, навіть не підозрював. Наприклад, у житті не бачив Нетті в такому вигляді, як побачив на гулянці з гоблінами. І розумію, що треба було їй так чинити, щоб мати можливість втекти, а все одно в голові не вкладається, що це все – вона.

Так, я тільки переконався у правильності рішення ніколи не розповідати їй про те, що щось бачив. І, дивно, але після всього побаченого, відчув, що вона стала для мене ще дорожчою, ніж раніше. Сам себе зрозуміти не можу та й не намагаюся. А думка про те, що хтось хоче її занапастити, викликала в мені таку ненависть, що Дук, який нічого не розумів, раз у раз ходив на психокоректуру, де і я, і він піддавалися досить болючій процедурі, що запихала мене ще глибше в сутність торрітянина, і заважала навіть думати.