Глава 28. Кощій. Загадки, загадки…

Та-ак, мене ця Нетті незабаром зовсім зведе з розуму. Знову кудись вляпалася. І по-серйозному. Скільки разів я її рятую… Чомусь вічно її тягне не туди, куди треба. Все навколо неї стає з ніг на голову.

Цікаво, що я знайшов у ній? Ні, звичайно, дівчинка вона гарна. Але характер... Коли я шукав наречену, вона одразу відрізала, сказала, що вона не наречена. Я її рішення прийняв, як і годиться чоловікові, і в коханні своєму зізнався тільки думаючи, що втрачаю її назавжди. А потім вона сказала, що взагалі-то і не проти стати нареченою. Тільки серйозно ми поговорити так і не змогли, зникла вона у невідомому напрямку, а точніше, повернулася до свого загадкового світу.

Цікаво, там усі такі, божевільні? Чи вона в єдиному екземплярі? Як згадаю, скільки всього вона наробила в Серпулії!.. (Ця історія описана у першому томі трилогії). Трохи кінця світу не влаштувала. Довго розхльобувати довелося цю кашу. Щоправда, коли ми зустрілися вдруге, вже в Карритумі, Нетті мені дуже допомогла. (Ця історія описана у другому томі трилогії). Світ, після її відвідування ледве вижив. Жартую. Доклала вона свою ручку до його порятунку.

Щоправда, я так до ладу і не зрозумів, як вона на Карритум потрапила, чому вирішила його рятувати? Адже не через мене, це точно. Що їй до мене? У неї вже купа нових друзів: і люди, і чарівні тварини, і навіть боги! До мене ставиться, як до доброго старого друга, і тільки. Про кохання – ні слівця! І я мовчу, не набиваюся. Насильно милий не будеш. Мовчки опікую, оберігаю. Тільки ж знову Нетті зникла, наче випарувалася.

А я її шукав. Ну, щоб непомітно опікувати далі. Бо як відчував, що вона знову вляпається. І вляпалася. Я це одразу зрозумів, як з'явився переді мною дивний тип і почав вішати локшину на вуха, мовляв, Нетті зажадала мою присутність. Нічого до ладу не пояснив, закинув мене в цей дивний світ та ще й позбавив тіла. Де воно тепер, моє рідне? Під яким дощем мокне? Чи вдасться мені хоч колись повернутися до нього? Чи я вже помер? Тьху ти, забув, я ж безсмертний. Виходить, є шанс.

А як же Нетті? Вона теж втратила своє тіло! Я коли опинився тут у тілі мініатюрного дракончика, а її побачив у вигляді величезної огриці, почав дуже сумніватися в здоров'ї свого розуму. Думав, сон. Але сон непристойно затягнувся. Важко уявити, що це була Нетті, але ця гігантська особа мною, крихітним, мало не закусила, а коли, на щастя, визнала в мені Кощія, мало не задушила в обіймах. А ця громадина змія? Як я інфаркт не отримав, коли Нетті покинула її тіло, а справжня пітонша мене мало не задавила? Але я тоді хоч був у пристойному вигляді, в образі молодого та сильного чоловіка. А потім яка ганьба почалася? То в звірину пощастить потрапити, то в істеричного морського царя з риб'ячим хвостом, а якщо в людину, то в жінку! Як згадаю ці… це… І повна відсутність цього… Жах. У кошмарному сні не привидиться.

І, головне, ніяк не можу зрозуміти, що Нетті тут робить. Навіщо ми йшли в королівство Малумбу? Навіщо топили якийсь значний місцевий об'єкт у найглибшій западині?

Шляхи нареченої незрозумілі. Але досі здавалося, що мене притягує до неї. Переселяючись із тіла в тіло, я незмінно опинявся поряд. Чому ж я тепер, вже не менше місяця, блукаю в лісі навколо порожньої галявини то їжачком, то вужиком, то павучком, то черв'ячком? Чому я її не знаходжу?

Абсолютно незрозуміло.