- Не хочу в бордель!
Та Жека мовчки пірнув у крону дерева і вніс мене в гламурне затишне гніздечко, що вільно розмістилося в дуплі.
Відчувши під ногами підлогу, я поспішила оцінити ситуацію, в якій опинилася. Дупло освітлювалося світлячками, що мальовничо розсілися по стелі, наче плафони неонового світла. На м'якому килимі з моху вільготно розташувалися у розкутих хтивих позах жучихи, що ліниво чистили свої лапки, пара ельфей, трійка гоблиниць, кілька особин невідомої мені породи, із зеленою шкірою, двома парами круглих, як бульбашки, грудей, що вивалювалися з декольте, з обличчями, схожими на мордочки маленьких жабок, купою лапок і довгими хвостами білого волосся, затягнутими на верхівках блискучими стрічками. Такої ж породи, тільки об'ємнішою в цікавих місцях, була й матуся Ягідка, радісно розставивши всі свої чотири руки, вона поспішила назустріч гостям.
«Кого я ще не знаю у цьому веселому світі?» - запитала я подумки ельфею.
«О-о-о! - застогнала вона. - Це ягідні тролі, такі ж паразити, як і гобліни, та тільки живуть у ягідних кущах й деревах. Найнебезпечніші істоти, заради особистої вигоди, готові на все. Ніколи не зустрічала, але чула про них чимало невтішного».
"Зрозуміло, знову влипли".
- Приємного дня, матусе Ягідко! - першим почав розмову жук.
- Привіт, Жеко! – обійняла його тролиця. - Ти сьогодні не один?
- Мені дівчину треба прилаштувати на зиму, - нерішуче затоптався на місці жук.
- Подивимося, подивимося, хто це? - прискіпливо обійшла навколо сутенерка. - Та ніяк квіткова ельфея? Ні, у неї немає крил!
- Ельфея це, матусе Ягідко. Тільки постраж-ж-ждала вона, бачите, не пощастило їй у ж-ж-житті.
- Дивно, досі я була впевнена, що без крил ельфи не живуть... А вона гарненька! Як тебе звуть, люба?
- Дьюмовочка, - буркнула я, перебираючи у голові варіанти втечі.
- Дуже гарне ім'я, можеш під ним залишатися.
- Отже, ви дозволите моїй протеж-ж-же пож-ж-жити у вас, матусе Ягідко? - зрадів Жека.
- А кому матуся Ягідка відмовляла? Нехай живе, дівчинка хороша, спокійна, проблем із нею не буде.
- Ж-ж-жодних проблем, - підтвердив жук, - тільки я вас переконливо прошу, щоб Дюймовочка зустрічалася виключно зі мною. А я в боргу не залишуся, адже ви знаєте!
- Знаю, знаю, - грайливо ляпнула його по спині сутенерка. - Чи залишишся зараз?
- Та мені потрібно ще на бал повернутися, деякі справи влаштувати, я ближ-ж-жче до вечора прилечу, щоб провести з моєю ж-ж-бажаною чарівну ніч.
- О, вона чекатиме на тебе, Жеко!
- Дякую вам, матусе Ягідко! То я піду. Притримайте своїх ланцюгових павуків.
Опа! Я непомітно рушила слідом і з'ясувала, що вхід охороняється зграєю величезних павуків-хрестовиків, що пропускають у дупло всіх, а випускають лише за наказом самої господині закладу. Цікаво, як я буду вибиратися?
"Дью, ти з цими ланцюговими псами домовишся?"
"Про що ти? Вони ж дресировані! Вони лише господиню слухають».
Як оптимістично!
«Отже, нам із цього кубла не вийти?»
"Ніяк", - підтвердила принцеса.
«А доведеться. Ти хоч уявляєш, куди ми цього разу потрапили?»
«Уявляю, - похмуро обізвалась ельфея. – Зі цнотою доведеться розпрощатися і, якщо колись дерево впаде і нам вдасться звідси вибратися, то розповідати про це я нікому не стану».
«Думаєш правильно, краще бути готовою до найгіршого, може тоді все піде іншим шляхом. А поки що слід подбати про себе».
- Матінко Ягідко! Сподіваюся, мене тут нагодують? – нагадала я про себе тролиці, що якраз повернулася.
- Звичайно, люба! Ти не пошкодуєш, що потрапила саме до мого гідного закладу. Зараз можеш поїсти, викупатися і виспатися, до вечора ти маєш виглядати просто чудово.
На честь закладу, у матусі Ягідки знайшовся пилок різних квітів, і я, наївшись і помившись, пішла відсипатися у відведеному мені відгалуженні дупла, тут теж все було вкрите м'яким зеленим мохом, і світлячок на стелі висвітлював маленьке затишне приміщення.
Прокинулася я, бо сутенерка нахабно тягла мене за ногу, мабуть, вичерпавши всі інші способи, щоб збудити.
- Чого вам?
- Вставай, ледащо! Якщо ти думаєш, що будеш тільки їсти та спати, то дуже помиляєшся! Прийдеться і попрацювати! Клієнт чекає!
- Що, прийшов Жека?
- Жека? Жека – це твоя розвага. А зараз на тебе чекає справжній клієнт! Ти маєш оплачувати житло, їжу та дах.
- Але Жека заплатить...
- Знаю я твого жука, так, він заплатить, заплатить за зустрічі з тобою, як усі інші. Та не бійся ти, якщо Жеку змогла спокусити, то й зараз упораєшся. Це гість знатний та багатий. А гарний який! Куди там твоєму Жеці. Іди, не пошкодуєш.
Підштовхувана тролицею, я вирулила до загальної зали. У центрі стояв на задніх лапках справжній жук-олень з гіллястими рогами, а рештою чотирма затискав одалісок, що терлися коло нього, наче голодні кішки.
#2519 в Любовні романи
#584 в Любовне фентезі
#202 в Різне
#128 в Гумор
пригоди і гумор, перенесення душі у чужі тіла, пошуки коханого
Відредаговано: 08.03.2023