Глава 24. Жека.

Часто в земних розповідях фігурують такого типу висловлювання: «Вони потрапили в аварію, добре, що п'яні були, відбулися кількома подряпинами», «Він випав з шостого поверху, добре, що п'яний був, підвівся і пішов до магазину за новою пляшкою». За якимось негласним законом п'яного Бог береже (співчує, чи що?), п'яного куля не бере і п'яному море по коліно.

Ми з жуком, що вдихнув перегару, потрапили під цей неписаний закон, тому що, як ми зверзлися з висоти, я зовсім не пам'ятаю. Опинившись на твердій землі, підсвідоме бажання проспатися взяло гору над усіма іншими, і я задрихла прямо в траві, обійнявши жорсткого холодного жука. Закон збереження п'яних ще діяв, тому нас ніхто не склював, ніхто на нас не наступив, і взагалі ніхто не потривожив.

Розплющивши очі, я постаралася збагнути, хто я, де я, що це таке поруч валяється? ЦЕ, коли я його розштовхала ногами, виявилося справжнім жуком, як за сценарієм, і скромно повідомило:

- Мене Ж-ж-жека звуть.

Цілком людське ім'я.

- А мене Дьюмовочка.

Я могла, звичайно, піти і не розбудивши Жеку, але, якщо слідувати інструкціям Андерсена, якого постійно згадую «незлим тихим словом», то саме він повинен віднести мене на поле, де я потраплю до мишачої нори. А в мене іншого виходу немає, як користуватися його інструкціями, одна я точно пропаду.

Жека був звичайним жуком, який захоплено дивився на мене своїми очками-намистинками.

- Дюймовочка, ти мені подобаєшся... Ж-ж-жахливо подобаєшся...

Збочений якийсь смак у цього комаха. Він, що, не бачить, які ми є різні?

- Якщо я тобі подобаюсь, віднеси мене на пшеничне поле, адже ти з околицями знайомий, сподіваюся.

- У мене є кращий варіант, - мрійливо відповів жук, проігнорувавши моє скромне прохання. - Я готовий на тобі ж-ж-одружитися!

- Міжвидові шлюби не вітаються, друже!

Але зауваження крізь панцир доходять, видно, важко, тому що Жека легко підхопив мене і поніс у напрямку до лісу, по дорозі вводячи у курс справи:

– Сьогодні на поваленому блискавкою дереві, яке за трьома соснами, проходить осіннійбал. Ж-ж-жуки в останній раз збираються перед тим, як залягти під кору в зимову сплячку. На цьому балі мож-ж-жна вибрати собі ж-ж-дружину, якщо ти ще не ж-ж-одружений. А я холостий, так що виберу тебе, ти така ж-ж-бажана...

На трухлявому стовбурі, дійсно, жуків зібралося видимо-невидимо. Жека гордо вів мене повз гостей, представляючи своїм знайомим:

- Дюймовочка, моя майбутня ж-ж-дружина. Дюймовочка.

Жуки-чоловіки зацікавлено оглядали мене з ніг до голови. Жуки-жінки, які мабуть розраховували на холостого Жеку, кидали зневажливі погляди і відпускали невтішні коментарі типу:

- Ж-ж-жах. Ж-ж-жалюгідне видовище. Ж-ж-жахіття!

А я на них і не ображаюся. І сама розумію, що під габарити їхнього жіночого ідеалу ніяк не підходжу, та й не збираюся я відбивати у вас Жеку, нехай тільки швидше на поле мене віднесе.

Організм наполегливо вимагав похмелитися, і я звернула увагу, що жуки раз у раз прикладаються до калюжок, що утворилися прямо у виїмках ствола.

- Що це, Жеко?

- Це суміш соку дерева та роси, дорога. Хочеш?

Я не відмовилася і одразу покуштувала пербродившго соку, який чудово знімав симптоми вимушеного похмілля. Вимушеного - заспокоювала я себе, пиятика була необхідна, щоб втекти від гоблінів.

Мені одразу полегшало, і всередині заворушилася ельфійська принцеса.

«Ну, ми й гульнули вчора, Нетті!.. А куди ми тепер вляпалися? Це хто? Нас що, знову «одружують»?

"Одружують", Дью, добрий жук бере нас за дружину, щоб залягти з нею на усю зиму у сплячку, а ти мало не проспала цю знаменну подію».

«Та ти знову викрутишся, Нетті, - спокійно констатувала факт ельфея. – Коли вже від дурно звісних квіткових гоблінів ми вийшли живими і.. гм…»

«А хіба ти не хочеш заміж за жука? Заляжеш із ним на зимівлю під кору, нащо і крила ті…» - вирішила приколотися я.

«Пфі, – пирхнула принцеса. – Були наречені і крутіші».

- Дорога моя, - повернувся до мене Жека. - Мені треба залишити тебе на кілька хвилин, поговорити з друзями. Ти не сумуватимеш?

- Та йди, хто ж тебе тримає за роги?

Жук мого жарту не оцінив, у нього, справді, були маленькі виступи на голові, що нагадували ріжки. Він притиснув мене на мить до своїх твердих панцерних грудей і полетів на пошуки своїх друзів.

Я озирнулась. Познайомитися треба з ким-небудь, поговорити про те, про се. Та ось співрозмовниці самі поспішають до мене, - зраділа я, побачивши жучих, що наближалися з усіх боків. Рано раділа.

- Ану пішла геть звідси! - закричала одна. - Нічого ж-женихів чуж-ж-жих відбивати!

Інші загомоніли, повністю підтримуючи її.

- Дуже треба, - знизала я плечима. - Він зовсім не на мій смак, ваш Жека.

- То що ж-ж-ж ти липнеш до нього?

- А що ж-ж-ж він до тебе ж-ж-женихається?