Глава 22. Жаб’яче кохання.

- Їжа… - спритний язичок потворної жаби метнувся до мене з чіткими намірами.

Але миттю його перехопила лапа молодого жабика:

- Ма, не треба. Мені вона подобається. Поїмо комарів та мух, а її залишимо.

- Навіщо вона тобі, - прошепотіла матуся, наче змія, незручно все ж таки говорити з висунутим язиком. - Дивись, квака вона смачнесенька.

- Яка смачнесенька? Але поглянь, квака вона квасива. Я б з нею одружився, якби вона була трохи більшою. Може, її слід відгодувати?

- З'їсти її, з'їсти квак-небудь.

- Ні, ма. Я вже дорослий. Я сам вирішу, - з цими словами жаб знову запакував мене в шкаралупу і, притиснувши до серця, зіскочив з підвіконня.

Так я опинилася в ставку на круглому листку латаття. Гарне, проте, містечко. Жовті філіжанки квітів сяяли в сонячних променях, як зірочки на вечірньому небі. Над водою пурхали метелики та бабки, весело носячись один за одним. Я сама не проти була б політати з ними. Але, побачивши, як витрішкуваті мама з сином на льоту зловили кілька бабок, що опинилися в небезпечній близькості, відразу ж відмовилася від цієї мрії. Жабик з розчуленням дивився на мене, а я озирнувся на всі боки.

- Прокинулася? Як тебе звати?

- Дьюмовочка. Я їсти хочу.

- Дюймовочка… - замріяно потягнув зелененький «наречений». - А я тобі подобаюся?

- Звичайно, - поплескала я по бородавчастій морді. - Тільки я їсти хочу, чуєш?

- Квага. Тобі зловити комара?

- Я комарами не харчуюсь. Мені б квіточку якусь, пилку пожувати або нектарнику посьорбати.

Мати-жаба похмуро зависла у воді, виставивши назовні тільки очі та ніздрі.

- Я принесу, - розтягнув в усмішці рот жабик. - Латаття хочеш?

-- Ні, принеси мені польову квітку.

- Добре, - йому явно не хотілося мене залишати. - А ти не втечеш?

- Куди я подінуся без крил? Та й подобаєшся ти мені, - я грайливо усміхнулася.

Мати жаба вистрибнула на сусідній лист.

- Давай, неси якусь ромашку, а я поки постережу.

Ні, тільки не це!

Але, здається, синочок і сам здогадався, що ненажерливу матусю саму не можна залишати без нагляду коло такої смачної нареченої, зіштовхнув її з листа в прохолодну глибину ставка, сам пірнув за нею і поплив, підганяючи незадоволену жабу, щохвилини оглядаючись і помахуючи мені лапою.

Я відповідала йому тим же, поки мій «наречений» не зник з поля зору, тоді стомлено опустилася на лист і звернулася до Дью.

«Тепер плакатимемо».

"За ким? За ось цим ось зеленим чмо?» - Нарешті твердо засвоїла слово принцеса.

«Ми повинні плакати, щоб рибки злякалися, що ставочок стане солоним, і допомогли нам втекти, покликавши рака, який перекусить стебло цього листа, на якому ми зараз з тобою прохолоджуємось, бо якось сьогодні й не спекотно».

«Ти, що, головою вдарилася, чи що? Моєю головою? Ти розумієш, скільки сліз треба пролити, щоб це стало хоч трохи помітним? Думаю, ельфам з трьох плантацій доведеться плакати на протязі року, як мінімум. Як могло таке спасти тобі на думку?»

«Але... а як же?..» - розгублено прошепотіла я, схоже, не слід вірити казкам повністю, бо ось схибила.

«Можна просто попросити рибок, думаю, вони не відмовлять у такій дрібниці».

«І яким таким чином ми будемо розмовляти з рибою?»

«А яким таким чином ти спілкувалася щойно з жабами?»

«Так, саме цим я хотіла поцікавитися. Чому я запросто спілкуюсь із земноводними? Чому кабанчики з «Трьох поросят» говорили зрозумілою мені мовою? Чому не було проблем із вовком? А коли я сама була пітоншою, то могла тільки шипіти? Кондором чи чайкою теж не володіла людською мовою! Та й Кощій, коли був міні-дракончиком, розмовами мене не балував. А?» - Вирішила я, нарешті, розставити крапки над «і».

«Все просто, - погодилася просвітити мене принцеса, - вищі людські та нелюдські раси нашого світу спілкуються однією, так і званою, загальною мовою. Багато мислячих тварин також вивчають її, тому що в житті дуже зручно розуміти оточуючих. Якщо поросята вирішили відкрити трактир, то вільне володіння спільною мовою просто необхідно. Напевно, вивчили вони його під чуйним керівництвом горезвісного вовка, адже вовки взагалі вважаються істотами дуже розсудливими. Зрозуміло? А ось ми, ельфи, здатні домовитись із будь-якими представниками живого світу Алії».

«Щось несильно ти домовлялася, коли нас намагалися з'їсти добрий їжачок чи дятел довбанутий…» - не змогла змовчати я.

«З будь-якими представниками, які не дивляться на нас із суто гастрономічною метою. Голос порожнього шлунка заглушає голос розуму, і це сумна істина».

«На мою думку, голос розуму заглушає не тільки порожній шлунок, а й сексуальна незадоволеність. Чого це на нас всі одружуватися хочуть?

«Після ініціації ельфи стають надзвичайно привабливими для протилежної статі, чому їх і одружують, чи видають заміж швидше. Ось тому всі й хочуть на нас одружитися».