Глава 15. Шлюбний контракт.

- Я згодна.

Всі погляди звелися на мене, а у макового принца навіть щелепа відвисла.

 - Тільки складемо спочатку шлюбний контракт, - твердо продовжила я. - Оголосимо сьогодні заручини, а весілля зіграємо трохи пізніше, як роблять зараз в розвинених емансипованих королівствах.

 - А-а-а... Е-е-е.. У принципі, я теж не проти, - кивнув Сльо. А далі ми засіли за стіл переговорів, де докладно

розписали, де буде проживати Дью, які права мати, що залишиться за нею в разі розлучення, довелося і це нововведення їм пояснити. Але, головне, я виторгувала тиждень від заручин до весілля і передвесільну подорож по Аллії в кареті, запряженій шестіркою кошлатих трутнів.

Ми вирішили не відкладати все хороше в довгий ящик, тільки мені довелося пару днів провести в квітці, щоб відновилися мої крильця, а потім ми вирушили в цю саму весільну подорож, не дивлячись на люті протести ельфеї, що не бажала усамітнюватися з ненависним принцом. Але я в шлюбному контракті чітко записала, що до весілля Сльо не буде приставати до мене з непристойними пропозиціями, тому вела себе спокійно і впевнено. Часом бувають у мене періоди, коли починаю діяти, немов за розписаним заздалегідь сценарієм, не замислюючись над тим, чи правильно я поступаю. Просто по-іншому бути не може. І я спокійно вела бесіди зі своїм потенційним чоловіком, подорожуючи пліч-о-пліч з ним в кареті, і поступово розуміючи, що він теж людина, тьху ти, ельф.

 - Сльо, - з того горезвісного моменту я навчилася говорити нормальною мовою, як, до речі, і мій наречений, мабуть, стрес вплинув, - природа тут просто чудова, - сказала я, коли ми облетіли макове поле, мою майбутню країну. - Незрівнянно! Ніколи не бачила стільки маків одночасно. Поле немов вогнем горить. Краса невимовна!

 - А я говорив, - вдоволено посміхався принц. - Ти полюбиш цю землю, її не можна не любити.

 - Сльо, а людські племена десь недалеко проживають?

 - Є за лісом королівство, населене людьми.

 - Його називають Малумбу?

 - Малумбу? Зовсім ні, де ти таку назву почула?

 - Є таке королівство.

 - Не знаю. Якщо є, то дуже далеко.

 - А в цьому людському королівстві, яке за лісом, які люди живуть?

 - В якому сенсі?

- Такі, як ми, світлошкірі?

- Звісно, такі, як і ми, світлошкірі. А які ще бувають?

Далеко ж мене занесло від Малумби. До чого б це?

 - Сльо, а давай злітаємо в людське королівство! Я так хочу подивитися, як живуть люди!

 - Але це може бути небезпечно!

 - З нами буде загін ельфів, вони прикриють нас невидимістю. Ніякої небезпеки. А тобі самому хіба не цікаво подивитися на людей? Ти обіцяв мені подорож по Аллії, а, не побувавши в людському королівстві, я не зможу вважати тур повним.

Поламавшись, принц погодився і на цю авантюру.

Ми літали над людським містом вже більше години. Нашвидку промчали над оточуючими столицю селищами і невеликими містечками, та я наполягла на екскурсії в саме серце Ділона, в Амварію, що поетично розкинулася біля підніжжя скелястої гряди і розсипала під її прикриттям низку шикарних палаців, немов жменю алмазів. Багаті райони майже стикалися з бідними брудними кварталами, схожими на нарости гриба-паразита на білому стовбурі берези, здавалося, вони пнуться, прагнучи до розростання, але блискучі палаци не дають свободи. У свою чергу, розсип достатку теж жадає захопити сусідні території, але її не пускають навколишні розсадники злиднів. Всіх об'єднував відкритий ринок в центрі, куди з'їжджалися і місцеві селяни, і ремісники, і заїжджі купці зі своїми екзотичними товарами, що викликали неприкритий інтерес як у людей середнього достатку, так і у розжирілих багатіїв, і у ледь прикритих рваним лахміттям жебраків. Амварія - місто контрастів. Населяло її людське плем'я, правда, на вулицях можна було зустріти і представників інших народів, близьких до людини, але, при найближчому розгляді, з абсолютно чужим генетичним апаратом. Але це все не особливо цікавило мене. Всі мої погляди приковував королівський палац, що виділявся серед інших, як алмаз в персні виділяється серед оточуючих його цитринів. Він здавався надто багатим, аж до непристойності. Кожна черепиця була прикрашена кришталевою півсферою, що створювало в сонячних променях таємниче переплетення відблисків. Леви біля входу були вирізані з цільних шматків малахіту, а очі у них сяяли чистими сапфірами.

 - Сльо, - я невинно закліпала, коли ми в десятий раз облетіли палац, - я хочу побувати всередині.

 - Де?

 - У палаці! Я хочу подивитися, як живуть людські королі!

 - Дьо, дорога, я і так йду на все поступки і виконую всі забаганки, які рясніють в твоїй чарівній голівці. Але це - занадто.

 - Так це зовсім не небезпечно! Нас же ніхто не може побачити!

Дійсно, хоч процесія була досить довга - шість воїнів на бойових джмелях попереду, потім карета, запряжена шісткою трутнів, замикаючими знову летіли шестеро ельфів на джмелях - ми були невидимі для оточуючих, аура надійно захищала нас від цікавих поглядів.

 - Ні, Дью, - похитав головою принц. - І взагалі, чи не здається тобі, що час повертатися додому? Наша подорож і так затягнулася, весілля на носі!