Глава 4. Трактир «Троє поросят».

Кощій наздогнав мене і плюхнувся на плече. Сів і ніжки звісив. Гаразд, користуйся моментом, поки я добра. Не завжди тобі лафа така буде. Ні, ти дивись, який негідник, знову своїм липким язичком ловить всю пролітаючу повз живність, та ще й нахабно хрумтить під самим вухом. А у мене у шлунку все перевертається. Я ж бо також голодна! І комарями не наїмся, як він. Я сердито здвигнула плечем, і дракончик злетів з нього, незадоволено попискуючи.

І тут я побачила будинок. Добротний кам'яний будинок з яскравою вивіскою «Троє поросят». Ура! Їжа! Я увірвалася до жаданого трактиру навіть не роздумуючи, чим буду розплачуватися. Двері вилетіли, жалібно рипнувши, і впали у дворі. Будинок був замалий для розмірів огриці, я майже впиралася головою в стелю. За столиками сиділи представники набагато дрібніших народів, ніж огри, і при моїй появі вони стали непомітно розсмоктуватися.

 - Їжі! - гаркнула я, стукнувши кулаком по столу, через що одним столом в трактирі стало менше.

Ха! Три справжніх порося, вірніше, кабанчика в білих накрохмалених фартушках і таких же високих кухарських ковпаках злякано потягли до мене миски та підноси. Я не сильно цікавилася інгредієнтами, мені подобалося рішуче все. Тільки заморивши першого черв'ячка, я помітила дракончика, який скромно попивав через соломинку молоко з глечика. Тут шлунок, нагадуючи про те, що його лише роздражнили, а не наповнили, буркнув, немов грім серед ясного неба, і я, знову стукнувши кулаком, вивела з ладу другий стіл разом з порожніми мисками.

 - Ще їжі! І запити!

Кабанчики злякано перезирнулися і дружно рвонули в льох за запасами ковбас та сирів.

Незабаром черговий стіл був заставлений різноманітними харчами і бутилями з квасом, пивом, елем та невідомими мені напоями.

Я і в людській подобі поїсти люблю, а вже про голодну огрицю і говорити не доводиться. Я спустошила комори «Трьох поросят», уклавши їх місячний оборот в один присід.

Кабанчики злякано закривалися підносами, не без підстави побоюючись, що я ще буду вимагати їжі. Але мене вже зморив сон.

 - Кімнату для леді! - скомандувала я, розмазуючи по обличчю соус.

 - Але... Але...

 - Розплачуся завтра! - гаркнула я, вирішивши, що господарі хочуть нагадати мені про оплату.

 - До... добре! Тільки ви в кімнату не вміститесь! - наважився нарешті один.

Я подивилася на нього:

 - Ніф?

Він негативно затряс п'ятаком:

 - Наф.

 - Угу, - кивнула я, - Нуф. Так, не поміщуся, згодна, будиночок у вас маленький, розширення просить. Тож я посплю тут.

І я завалилась, витягнувшись на всю довжину зали. Заснула я зі своїм ситим і задоволеним шлунком моментально.

Коли я прокинулася, був вже не ранок. Сонце далеко перевалило за полудень. Ніф, Наф і Нуф дружно чаклували біля плити, проклинаючи подумки той день, коли вирішили на базі свого будинку відкрити невеликий трактир. За ніч вони встигли добути продукти для своєї непроханої гості, і коли я гаркнула «Їсти!», бігом потягли до мене димлячі та лоскочучі мої чуйні ніздрі незрівнянним ароматом страви.

Дракончик тільки головою хитав, поглядаючи, як я насичуюся. Сам він задумливо сидів над мискою сметани, вмочуючи в неї хвіст і облизуючи його рожевим язичком. М'яса він і по дорозі наловив, а тепер його потягнуло на молочні продукти. Вигляд у нього був невеселий. Мабуть, жаба давила, що стільки смакоти пропадає без його участі. Ну, не влазить в нього більше,  не влазить!

Ік! Ось, начебто, і я наїлася... Як же мені тепер злиняти без оплати? Незручно якось...

Прикриваючись підносами, як щитами, підійшли кабани, побачивши, що я вже все оприбуткувала.

 - А... А... - почав Наф.

 - Та заплачу я, - відмахнулася я. - Тільки я б ще з'їла запечених в духовочці під майонезиком і травами таких смачненьких, таких запашних… всього трьох поросяток...

Кабанчики рвонули з трактиру з такою швидкістю, що підноси задзвеніли, женучись за ними. Я так красиво описала, що навіть запах смаженої свининки почувся. Точно, не відмовилася б.

 - Ну ось, нікому тепер і заплатити, - розчаровано протягнула я. - Пішли, Кощійчику!

Безсмертний важким поглядом окинув розруху в трактирі та сів на своє коронне місце, тобто, моє плече. І ми вирушили далі в абсолютно невідомому напрямку.

А на ситий шлунок йти набагато веселіше. Все здається таким яскравим та світлим. А всі навколо - такими добрими. Шастаючого туди-сюди народу знову стало багато, до вже згаданих племен додалися сатири та фейрі. Нам навіть вказали шлях до Малумбу, хоч і попередили, що добиратися туди доведеться довго. Нічого, з такими ногами, як у мене, можна йти та йти.

 - Не дуже красиво вийшло, що ми не заплатили поросятам за їжу та нічліг, - почала журитися я по дорозі.

Дракончик хмикнув.

 - Нам потрібно терміново роздобути грошей, тоді ми зможемо чесно розплачуватися за надані нам послуги, так?

Кощій знизав плічками і кивнув.

 - Питання тільки в тому, де взяти гроші, так?