Глава 45. Тітонька, щоб її!.. Частина 2.

 * * *

Прибувши до Пракії, ми, перш за все, зняли пентхаус навпроти королівського палацу і почали спостереження. Генрієтти ніде не було видно. Всім заправляла колишня фрейліна. У палаці повним ходом йшли приготування до великого свята - коронації Фейлука. Слуги мили, чистили і драїли все навколо. На кухні робота кипіла, як на передовому фронті. Пробратися до палацу непомітно просто неможливо!

Ми вирішили, що перш за все слід зняти з Тери прокляття, а потім вже все інше. Для цього нам слід було потрапити в покої королеви, де вперше побачила світ юна принцеса. Вдалося з'ясувати, що в вищеназваних покоях нині проживає сам Фейлук, а колишня королева усамітнилася в одній з веж.

Спільними зусиллями був розроблений план і ми приступили до його виконання.

Наполовину висунувшись з вікна ми спостерігали, як з королівської кухні вискочила дівчина з мискою в руці.

 - Підійде? - запитала я у Ари.

 - Підійде, - відповіла вона.

 - Ну що ж, нехай тоді відпочине дівчинка. Організуємо їй лікарняний.

Дівчина розмахнулася, щоб вихлюпнути воду з миски... Стара відьма зробила майже непомітний рух рукою... Кухарка впала і миска опиниилася у неї на голові, навіть до нас долинуло її голосіння:

 - Ой, нога! Моя нога! Так що ж це таке? На рівному місці!..

Її тут же підняли та потягнули на кухню. Так, перелом дівчинці забезпечений! Сподіваюсь, їй оплатять «лікарняний»?

А ми вже виглядали наступну жертву. Ага, ось і вона! Ще одна дівчина поспішає на кухню з ящиком стиглих фруктів, схожих на яблука.

 - Ця! - командую я.

 - Є! - весело відповідає стара.

Рух рукою - і служниця падає, з розгону врізаючись прямо в цегляну стіну.

 - А-а-а!!! О-о-о!!! Допоможіть!

 - Перелом руки забезпечений! - ляскаю я долонею об долоню відьми.

Звісно, дівчаток мені шкода, та іншого виходу я не бачу. Нехай трохи відпочинуть від роботи. Як все владнається, наші цілителі їх бігом вилікують. А от, коли влада потрапить у руки тітоньки та її синочка, то усім у королівстві буде скрутно.

 - Тепер час, - смикає мене за рукав Ара. - Теро, дівчинко, ти готова?

Тера надягає на себе личину, і на мене точно таку ж, так їй легше буде зосередитися. Ми знову як близнючки, дві простуваті сільські дівчини. Тільки на моєму плечі сидить рудий кумедний звірок. Хіп так звик до мене, що дико верещав, якщо тільки я намагалася посадити його в клітку вдень.

На королівської кухні аврал. Разом втратили працездатність дві помічниці. А тут як раз ми:

 - Чи не візьмете на роботу? Нехай тимчасову. Ми все вміємо!

Ну і нехай не вміємо. Точніше, я не вмію, Тера якраз з кухнею дружить. А ось я не так щоб дуже або дуже щоб не так. Та нічого. Поки вони розберуться, ми вже в палаці. Подай-прийми - це я як-небудь подужаю. А де дуже треба, Тера за двох впорається. А я поки розберуся, де, що, коли.

До вечора протягнули, не вигнали. От і славно. Всі вже зрозуміли, що мене краще задіяти тоді, коли потрібно що-небудь віднести або принести. А до готування краще не підпускати, безпечніше. Може, рознести по кімнатах вечерю? Екс-королева від вечері відмовилася? Шкода. А майбутній король Фейлук теж? Нервує перед коронацією? Зрозуміло, що ж незрозумілого. Сподіваюсь, її світлість, мати майбутнього короля, не страждає відсутністю апетиту? Ні? От і добре! Я зараз швиденько їй віднесу цей чудовий омлет з бужениною і сік. Не треба їй на ніч вино. Завтра відповідальний день, вона повинна виглядати на всі сто. Я про це подбаю. Так я пішла?

 - Можна увійти, Ваша світлість?

 - Так.

 - Ваша світлість, я вам принесла вечерю, тільки вам не вдасться нею зайнятися.

 - Що? Так як ти смієш, зухвале дівчисько?..

 - Я все смію, бо я - принцеса Маргарет, яку ви оголосили загиблою.

 - Брехня! Принцеса мертва!

 - А звідки тоді я знаю, як ви намагалися знищити спадкоємицю, підклавши їй в кошик із фруктами отруйну змію?

Клементина блідне.

 - Як підрізали попругу у коня?

Рожевіє.

 - Як додали отрути в її булочки?

Червоніє.

 - Як власноруч збиралися прирізати її у власній спальні?

Покривається плямами.

 - Хто б ти не була, але ти звідси не вийдеш! - шипить колишня фрейліна, як змія.

 - Я б так не поспішала...

 - Та хто ж ти така?

 - Принцеса Маргарет, я ж казала. І не треба відразу хапатися за кинджал. Він вам не допоможе.

Внучка відьми, підкравшись непомітно, знімає з мене личину.

Клементина відступає.

 - Але ти загинула в підземеллях!

 - Вам дуже хотілося б цього, дорога тітонька. Та по вашому не вийшло. Я жива.