З прибережних кущів з’явилася сутула фігура в чорному плащі з капюшоном.
Перевізник!
Не боятися! Нас же більше! Що він зможе нам зробити? Тим більше, тепер з нами Кощій, якого не поб'є і зграя таких каппа, навіть справжніх, а не напівкровок!
Безсмертний багатообіцяюче поклав руку на меч-кладенець, вичікувально дивлячись на дивну істоту, що наближалася. А ми, всі останні, сміливо стали за його спиною.
Каппа блиснув з-під капюшона лупатими риб'ячими очима і, майже не ворушачи безгубим ротом, мовив:
- Ось і ви! А я тут поки човників вам настругав, - і кивнув у бік річки.
Я полегшено зітхнула, ляпнула його по плечу і побігла дивитися.
Дійсно, за кущами, на прибережній мілині, гойдалися новенькі симпатичні човни з веслами. Добре, що я його тоді відпустила.
- Ну як? - покосився на мене перевізник.
- Кльово! Ти просто молодець! - похвалила я, влізаючи в одну плаваючу посудину для проби.
- Не чекав, - похитав головою Гаенус.
- Спасибі, - подякувала Тера, залазячи в човник слідом за мною.
- Маргарет, виліз негайно, ти вже від Нетті заразилася, лізеш кругом першою!
- А Нетті можна? - обурилася внучка відьми і не вилізла.
Кощій промовчав, а Жук просто показав перевізнику великий палець.
- А я і думаю, будете повертатися, одного човна не вистачить, вас же багато. Навіть більше стало, ніж було, - каппа з побоюванням кинув погляд на Безсмертного, який і досі стискав рукоять меча Безсмертного, не довіряючи незнайомому каппа..
Завдяки перевізнику ми змогли швидко переправитися через річку Забуття. Звісно, я з Кощієм, Тера з Жуком, а щуплих відьму і короля перевозив сам каппа. І все було добре, поки, вилазячи з човна, Тера не посковзнулися і полетіла шкереберть у воду. На щастя, Ара і Гаенус тільки вилізли на берег і не побачили, що сталося. Вистачить і того, що Жук змахнув руками, готуючись до стрибка. Ото ж бо свято було б у піратів, коли б всі пострибали. (Правда, це я зараз можу так жартувати, коли все позаду). А тоді я перелякалася за Маргарет не менш її самої.
Людина-риба виявився швидшим. Блискавичним рухом він короткою дугою влетів у воду, кричачи в польоті Жуку:
- Не стрибай!
Ще мить - і він вже подає мокру, але цілу, дівчину нашому провідникові.
Чи повірите, стара відьма його навіть поцілувала в лускату морду, коли зрозуміла, що трапилось. А Гаенус слів не міг знайти для подяки, пообіцяв збудувати для напівкровки каппа маленький палац на березі з чорним ходом прямо до річки і, в разі, якщо боги дозволять жителям Нижнього Сходу налагодити контакти з Центральним королівством, призначити його головним по торговим перевезенням.
Коли, здавалося б, всі заспокоїлися, стара відьма схопилася за серце.
- Прокляття! Це все прокляття! - повторювала вона. - Скільки разів вже нещасна Тера була на волосині від смерті. Якби не оточуючі її друзі, ми б її вже сто разів втратили!
- Випий, Аро! - Великий Король ганявся за нею з однією зі своїх пляшечок, але вона так крутилася, що ліки тільки розливалися.
- Гаенусе! Як можеш ти думати зараз про мене, коли нашій єдиній спадкоємиці загрожує смертельна небезпека?! Ти повинен серйозно зайнятися цим питанням і, нарешті, зняти прокляття!
- Я займуся цим одразу ж, як тільки переступлю поріг свого замку. Перерию всі бібліотеки. Я все зроблю!
Відьма тільки гірко заплакала на плечі короля.
* * *
- Добре все, що добре закінчується, - задумливо сказав Гаенус, коли попереду стало видно знайомі вежі Думрада, столиці Центрального королівства.
- Так, закінчилися наші пригоди, - підтвердила я.
Ще трохи - і ми в королівському замку. Потім прощання з королем, Арою і Терою. Та й Жук, думаю, тут залишиться. Невелика прогулянка через Західні королівства, перевал і все. Практично ми вдома. Нічого непередбаченого тут нас вже чекати не може. Навіть сумно якось стало. Така класна була у нас... команда. І ось доводиться з усіма розлучатися.
Ніхто з жителів Центрального королівства не звертав уваги на короля, що повертався додому. Та й хто міг би впізнати його в брудному та обірваному старому?
- А мені навіть подобається так, - бовкнув Гаенус.
- Про що ти? - перепитала Ара.
- Знаєш, як мені набридло бути грізним і страшним Великим Королем?
Ось помандрував з вами, людиною себе відчув, а не страшилкою для оточуючих країн. Ні, потрібно терміново щось міняти в політиці...
Без пригод підійшли ми до міських воріт.
- Дивно, що ворота закриті, - здивувався Гаенус. – Ще ж не ніч.
І він постукав у віконце сторожової вежі. У приміщенні почувся якийсь шум, гуркіт, потім віконниці прочинилися і показалася голова вусатого стражника:
#155 в Різне
#99 в Гумор
#633 в Жіночий роман
паралельні світи раси чудовиська, східні боги та чарівні істоти, пригоди подорожі небезпеки
Відредаговано: 04.06.2021