Глава 38. Прощання. Частина 1.

- Ну, і хто бажає стати чоловіком крокодилиці?

Жук машинально глянув на Теру, Кощій, який вже хоч трохи став на себе схожий, на мене.  Гаенус закліпав і втупився на свою Ару.  Коротше, всі зайняті.  Так я ні на кого з вас і не натякала.  У нас тут в запасі є три богатирі, три красеня писаних, коротше, три абсолютно вільних, можна сказати, холостяка.

  - Хлопці, вона ж надзвичайна красуня!

 - Надзвичайна, звісно, - кивнув Толі.  - Хто сперечається?

 - Але ви ж її не бачили у вигляді людини!  - наполягала я.

 - Так що, ми зараз бачимо.  Значна особа, - простягнув Павка.

 - Послухайте, вирішується питання її життя! Вона ж нас захищала!

 - Та все ми розуміємо, Нетті, - це вже Даня, - але і ти нас зрозумій...

 - Пропустіть!  Та пропустіть же!  Я,  я згоден одружитися!

Повз ніг потенційних «женихів» прослизнула невеличка фігурка... кого б ви думали?  Борсука!

Він виліз вперед, гордо задер голову і повторив:

 - Ще раз для нетямущих: я згоден одружитися на Тіллімар!

Ледве дихаючий Господар Затоки скосив очі.

 - Хто це?  Борсук?  А, Борсук-перевертень!  Покажись.

Рой підстрибнув, вдарився об землю і обернувся людиною.

До речі, чорнявий молодий чоловік з темними бігаючими очима був досить симпатичним.  Щодо молодості я, зрозуміло, судити не можу, у них, перевертнів, визначити вік досить важко, але в усьому іншому...

 - Непоганий, - відгукнувся Господар Затоки.  - А ти чітко усвідомлюєш, що до самої смерті будеш тепер пов'язаний з крокодилицею?

 - Ну, так, усвідомлюю, в людській подобі вона буде прекрасною дружиною.

 - Такого ще не було в історії, щоб крокодилиця поєднала свою долю з барсуком...

 - Але це навіть краще, ніж зі звичайною людиною, - втрутилася я.  - Вони обидва перевертні, отже, краще зможуть зрозуміти один одного.  А в людській подобі вони, наскільки я можу судити, дуже навіть підходять один одному.

Господар Затоки насилу кивнув:

 - Так, дякую тобі, Борсуче, це єдиний шанс врятувати Тіллімар.  - Підніміть мене.

Жук і Гаенус підняли старого за плечі.

 - Як звуть тебе, Борсук?

 - Рой Гліптерсон.

 - Візьми Тіллімар за руку.

Рой підійшов і поклав долоню на нерухому лапу крокодилиці.

Очі Господаря Затоки вже затуманилися, було видно, що він зосереджує всі сили, що залишилися:

 - Рой Гліптерсон і Тіллімар Арденус, відтепер і навіки оголошую вас чоловіком і дружиною... - повний текст був вже йому не під силу.  - Благословляю.

І він безсило обвис на руках провідника та короля.

 - Він помер?  - наблизилися ми.

Але старий був ще живий.

 - Тепер тобі разом з моєю племінницею доведеться подбати про мешканців затоки, поки підросте мій онук...

А, це він про те яєчко, яке ми ледь не розбили по шляху туди?!  Пощастило малому!

 - А з двадцяти років Господарем Затоки стане він, - продовжив вмираючий.  - Всі чули мене?

Відповіддю був колективний рев крокодилів, які стовпилися біля берега так, що видно було тільки їх ніздрі і очі.  І, здається, з багатьох котилися справжнісінькі крокодилячі сльози.

 - Тепер я спокійний... - це були останні слова Господаря Затоки, який прожив довге і, напевно, цікаве життя.

А де ж борсук?

Я і не помітила, що він вже біля своєї молодої дружини.  Опа, і вона вже в людській подобі.  Рой дбайливо витягнув її зі смертельних обіймів убитого чебуратора і поклав на пісок.  Красуня була бліда і закривавлена, але дрібні рани і подряпини не несли особливої ​​небезпеки.  Після побіжного огляду стало зрозуміло, що найстрашнішою є рвана рана на плечі.

 - Вона не приходить до тями, - бігав навколо стривожений борсук.  - Як допомогти моїй красуні Тіллі?  Я не хочу залишитися вдівцем, так і не пізнавши радості подружнього життя!

 - Та зупинись хоч на хвильку!  - гримнула на нього стара відьма.  - Жити твоя красуня буде.

Вона вже протирала молодій жінці рани, а Гаенус квапливо перебирав свої склянки.  Тера була на підхваті, асистенткою.

Коротше, моя допомога вже більше нікому не потрібна.  Не треба нікуди поспішати і ні від кого тікати.  Невже таке буває?  Вже не віриться.

Тільки зараз я відчула, як сильно хочу їсти.  Ріски сьогодні в роті не було, а цей день, здається, був довгим, наче місяць.

А ще більше я хочу пити, горло пересохло і пече.

А найбільше я хочу спати.  Всі, всі минулої ночі спокійно переглядали сни, і тільки я з вечора до ранку лазила по скелях в пошуках богів!  І ніякого співчуття!

Саму себе стало так шкода-шкода.  Я деякий час коливалася, намагаючись визначити, чого ж мені більше хочеться, пити чи спати.  Потім печіння в горлі пересилило, і я кинулася до затоки.  І однаково мені стало, що в ньому крокодили лапи миють, і не тільки, і навіть те, що вони тут присутні.  По правді сказати, зелені рептилії шанобливо розсипалися при моєму наближенні в різні боки.  І я з невимовним задоволенням припала до теплої мутної води.