Кощій, а за ним і я, падаємо, катастрофічно швидко наближаючись до землі, всіяної чебураторами. Та чого мені про них турбуватися, коли однаково розіб’юся?
- Мама!!!
Миготить знайома тінь і мене підхоплюють міцні кігті Кіріна. Мій хороший! Падіння уповільнюється, плавно переходячи в політ. Онімівши від щастя, я бачу, як Кощія підхоплює Піт. Спасибі, собачка! Може, Безсмертний і не розбився б на смерть, але відшкарябувати коржика від скелі якось не хочеться.
Копита Кіріна глухо цокають об кам'янистий ґрунт. Я лежу, втупившись в блакитне прозоре небо без натяку на пристрасті, що тільки-но вирували тут і, і не хочу рухатися. Хочу повірити, що все закінчилося. Кощій! Як же там мій Кощіюшка?! Він живий?! Схоплююсь, оглядаюся. Жук піднімає голову людині в чорному. Сухе, немов в'ялений інжир, обличчя, запалі заплющені очі... Плащ Кощія, меч-кладенець на боці, але це не Кощій!
- Хто це?! - кричу. - Хто це такий?! - мене б'є дріж, руки починають холодіти.
Ара підскакує і хапає мене за плечі:
- Тихо, тихо, мила. Все добре. Ти врятувала всіх нас!
- А де ж Кощій?! Я хочу бачити мого Кощія! - намагаюся вирватися я.
- У неї починаються неадекватні реакції, - підскакує Гаенус, дістаючи на ходу щось з рюкзака. - Це результат пережитого шоку.
Він хоче влити мені в рот вміст однієї із своїх пляшечок, але я відштовхую його, вибиваю пляшечку, різко пахнуча жовта рідина з шипінням розтікається по камінню.
- Де Кощій ! - мало не плачу я.
Стара гладить мене, як маленьку, по волоссю:
- Це він. Це і є твій Кощій.
Я мотаю головою.
- Так це ж мумія якась!
- А ти чого чекала, дівонько, рум'яного добра молодця? Він скільки на скелі провисів? Ні їжі, ні води. Ось і висох весь. Скажи спасибі, що безсмертний.
- Кощію? - вдивляюся я в лежачу переді мною людину, марно намагаючись відшукати в ньому знайомі риси.
- А то хто б? - підтверджує Жук і підносить до його лиця ніж.
- Що ти робиш? - кричу, кидаючись до нього. - Не займай його!
- Тримайте її! Вона божевільна!
Ара і Тера виснуть на моїх руках, і я втрачаю в боротьбі останні сили.
- Заспокойся, ми хочемо допомогти, - Жук розтискає зуби лежачого, і Гаенус ллє йому в рот воду з бурдюка, який дали нам в дорогу дід та баба.
Вода розливається, тече по його обличчю, по одягу...
Нарешті він починає робити ковтальні руху. Здається, разом з рідиною в людину вливається життя.
- Довго відпоювати доведеться, але нічого, відпоїмо.
Жук відкидає порожній бурдюк.
- Шкода, води більше немає.
- Ось, ще трохи! - я дістаю збережену пляшечку з-під коли і сама напуваю нещасного.
Він ковтає судорожно, ненаситно. Як мало!
Очі його смикаються, трохи відкриваються. Це його очі! Їх я не могла б не впізнати! Темні, глибокі, живі!
- Кощій!
Він насилу піднімає кисть, обтягнуту однієї шкірою і відмахується від мене, немов від мухи.
В чому справа?
Кощій безсило опускає руку. Потім до нього доходить, що він уже не розіп'ятий на скелі, а вільний. Він знову підносить долоню до очей, потім переводить погляд на мене.
- Та не глюк це, не глюк, - виростає за моєю спиною задоволена фізіономія Жука. - Жива вона.
- Всіх вона врятувала, - показується з іншого боку Тера. - І тебе, і нас, і весь наш світ.
Кощій не зводить з мене очей, немов мацає поглядом кожен міліметр мого обличчя.
- Нетті, - злітає з його безкровних губ ледь чутний шепіт.
- Я це, я.
Сльози щипають очі. Звідки вони? Радіти треба.
Я торкаюся долонею його висохлого обличчя, він перехоплює мою руку.
- Ти прийшла…
- Ага. Тепер все буде добре. Відпоїмо ми тебе...
- Я джерело знайшла! - біжить, розмахуючи бурдюком, бабка.
Ось розумниця яка! Всі дружно напувають Кощія, і я з подивом спостерігаю, як починає оживати його обличчя.
- Ще води! - кричить Тера і поривається схопити бурдюк і бігти.
- Я сам, - Кощій намагається піднятися, його підхоплюють під руки наші чоловіки і ставлять на ноги.
- Сюди, сюди, - показує дорогу Ара.
І вони йдуть, тягнучи Кощія, в якого заплітаються ноги, до струмка повз дрімаючих величезних чебураторів. А ми з Терою йдемо слідом.
Кощій падає на коліна і припадає до джерела цілющої вологи. П'є, п'є, так довго, що здається, ніколи не зможе напитися. А тіло його поступово повертає свою звичну форму.
#155 в Різне
#99 в Гумор
#633 в Жіночий роман
паралельні світи раси чудовиська, східні боги та чарівні істоти, пригоди подорожі небезпеки
Відредаговано: 04.06.2021