Глава 29. Здати контрабанду!

- Адітів - знаю, тенгу - знаю, чебураторів - знаю, - скоромовкою заговорив борсук, вказуючи пальцем в темну пляму, що повільно рухалася в нашу сторону, - але це хто такий? Га?

 - У вас гігантські черепахи не водяться?  - вдивляючись у щось незрозуміло, що наближалося, запитала я.

 - З нас чебураторів вистачає, - на автоматі відповів Рой.

 - Тоді це не черепаха.  Хоча рухається так само повільно і, я думаю, обійти його не складе труднощів.

Рой, зрадівши перспективі, повернув ліворуч:

 - Так обходимо!

 - Але я думаю, що слід з'ясувати, що це або хто це, - продовжила я думку.

 - А може, краще все ж обійдемо?  - склав молитовно руки борсук.  - Перша думка завжди найправильніша!

 - Чого боїшся, брате?  - поплескав його по плечу Жук.  - З нами дві відьми і король країни магів!  А ще Нетті Кащієнко, яка не дозволить нам обійти ні одну потенційну небезпеку!

 - А ти хочеш йти далі і думати, що то таке було?  - парирувала я.

 - Звісно, ти ж спати не зможеш, якщо чогось не будеш знати!

 - Досить сваритися, - зупинила нас Ара.  - Йдемо і дивимося.  З чого ви взяли, що це взагалі може представляти для нас небезпеку?

І ми рушили, хто хотів, і хто не хотів, назустріч темній плямі, що ставала все більшою.

Підійшовши ближче, я з подивом зрозуміла, що до нас наближається не жива істота, а велике дерев'яне корито.  Отже, хтось ховається під ним.  Я побігла вперед, незважаючи на попереджувальні крики друзів, двома руками підхопила край корита і підняла його.  Темна кошлата істота вискочила з виттям і, скориставшись тим, що руки у мене зайняті, я як раз відкидала геть старе корито, схопила мене за талію, притиснула до себе, і під ребра мені віткнулось лезо ножа.

 - Кофту зіпсуєш, урод!  - закричала я і схопила невідомого за товстий червоний ніс.

Урод теж закричав благим матом і, кинувши ніж, почав віддирати мене від свого нещасного носа.  Я його відпустила, зробила при цьому підніжку і різко відштовхнула.  Нападник, звісно, полетів спиною на пісок, потягнувши мене за собою, та ще й стукнувся головою об корито.  У підсумку, коли мої супутники підбігли до «полю бою», я лежала на незнайомому мужичку зверху, а той стогнав що було сили.

 - Ну що, рятувати будемо?  - почувся голос борсука.

 - Кого, мужика?  - запитав Жук.

 - Угу, а то задавить всмерть.

 - А то, я тобі казав?

У підсумку так ніхто і не спромігся допомогти ні мені, ні мужику, що валявся піді мною.  Я сердито сповзла сама і встала, обтрушуючись від піску.

 - Наше вам спасибі, - буркнула глузливо.

 - Наше вам будь ласка, - вклонився, немов блазень, Жук.

Ара і Гаенус в цей час зайнялися мужиком, що напав на мене.  Ніж перекочував в ніжні бабусині руки, вона крутила зброєю перед  виряченими очима незнайомця і допитувалася:

 - Хто?  Звідки?  Куди?

Мужик, схоже, був переляканий ще до знайомства зі мною, його трясло, як у лихоманці, він стогнав і заїкався.  Брудний, зарослий щетиною, обірваний, він являв собою досить жалюгідне видовище.  Нарешті з незв'язних звуків стало можливим розібрати деякі зрозумілі слова:

 - Н-не чіпайте мене!  Не треба!  Не вбивайте!

 - Вб'ємо, і не проси, - заспокоїла його бабка, - якщо тільки не будеш відповідати на мої запитання чітко і коротко.

 - У-у-ув!  - завив знову мужик, напевно, відповідати чітко і коротко він не вмів і тому прощався з життям.

 - Ім'я?

 - Котун.

 - Місцевий?

Мужик заперечливо похитав головою.

 - Звідки?

 - З Центрального королівства.

 - Брешеш!

 - Навіщо?

 - А як ти сюди потрапив?

 - Своїм ходом.

 - Через річку з піратами?  Залив з крокодилами? Чебураторів? Пустелю?  Не вірю!

 - Навіщо такі труднощі?  - мужик, здається, зрозумів, що вбивати його прямо зараз не будуть, і злегка розслабився.  - Ви, напевно, ближче до півдня йшли.  А якщо пройти далі на північ, то річка Забуття місцями сильно мілкою стає, можна вбрід перейти.  До речі, пірати на мілині не водяться.  Залив з крокодилами переходить  у невеличку і повністю безпечну річечку.  Без крокодилів, ясна справа.  Та й в пустелю пертися не обов'язково.  Потрібно знати безпечні дороги.

Ми перезирнулися.  Виходить, ми самі вибрали найскладнішу і найнебезпечнішу дорогу.  А люди тут спокійненько ходять прогулянковим кроком туди і назад!

 - А чому ж у зворотній шлях небезпечною дорогою відправився, та ще й в такому екзотичному вигляді, повзучи та під старим коритом?  - засумнівалася бабка, граючись ножиком перед носом чоловіка.

 - Так там вже не пройти.  Адові діти, Адіти, бродять, гірші за звірів диких, вбивають всіх.  З неба так і чекаєш, що ухоплять тенгу.  Насилу і сюди добрався.