Глава 25. Страшніше чебуратора звіра немає! Частина 3.

Як і говорив Толі Генетик, продефілювавши між кам'яними брилами, ми незабаром вийшли на досить рівну територію, де стікала з гір річечка та утворювала велику затоку, оточений зеленню і жовтими гарячими пісками.  Пляжик!  Серце радісно заспівало, так захотілося повалятися, запустити руки в теплий пісок, обсипати всю себе, потім змити все, з вереском кидаючись в теплі стоячі води затоки.  Що там наш новий знайомий казав про це чудове місце?

На жаль.  Як серце заспівало, так воно і замовкло.  Толі Генетик мав рацію, стверджуючи, що затока кишить крокодилами.  Те, що спочатку здалося мені зеленню, порослою на берегах водоймища, виявилося нічим іншим, як тушками зубастих сонних рептилій, які зайняли весь пляж, на який я так сподівалася. Я зрозуміла це, як тільки ми підійшли ближче.  Не менші, ніж триметрові, крокодильчики лежали рівними рядами, як колоди, і тільки окремі екземпляри ліниво приймали водні процедури.

Ми зупинилися, розглядаючи картину, що відкривалася перед нами.

 - Так, і що далі будемо робити?  - окинула я поглядом своїх супутників.

 - Я думаю, залив же не нескінченний, обійдемо його, та й всі справи, - знизав плечима Гаенус.

 - У всякому разі, звідси краю не видно.  Толі Генетик далеко не заходив, хто знає, що там, далі.

 - Судячи з того, що контрабандисти все-таки якось перебираються через ці місця, то і ми переберемось, - вліз в розмову Жук.

 - Контрабандисти - це взагалі окреме питання, - відповіла йому бабця.  - Вони проходять і там, де взагалі пройти неможливо.

 - А ми, що, гірші?  - зробила круглі очі я.

 - А ми - в обхід, якщо довго-довго йти, можна кудись прийти, - підтримав мене Жук.

 - Взагалі-то, герої завжди йдуть в обхід, - додала весело я, мене ця ситуація чомусь бавила.  (Стільки живих крокодилів в безпосередній близькості! Я до цього їх тільки в зоопарку бачила!)

 - Звичайно, особливо, якщо у вас повно часу для неспішних прогулянок, - Ара обурено постукала по лобі.  - Хоч би думали.  Двох місяців вже немає, а ми ще й гадки не маємо, куди йдемо і коли прийдемо.

 - Ми думали, бабуся Ара.  Думали-думали і нічого більше не придумали.  Не по головах же крокодилів затоку переходити.  Для цього їх слід було б, як мінімум, вкласти рядочками по команді. Де взяти такого вчителя фізкультури?

 - А, ладно, йдемо в обхід, а то тільки час даремно втрачаємо, - і баба жваво попрямувала по піску на безпечній відстані від дрімаючих рептилій.

Тут обізвалася Маргарет, яка до сих пір мовчки розглядала забитий «народом» пляж:

 - А хто це такі?  Вони набагато симпатичніші від чебураторів.  Може, вони й не кусаються?

 - Вони кусаються!!!  - хором крикнули ми разом з провідником.

 - Гаразд, гаразд... Вірю.

Вітерець зі сходу піднімав крихітні вихори.  Ми пройшли зовсім небагато, а пісок вже забився у взуття та противно скрипів на зубах.  Одне тішило, Толі Генетик стверджував, що туди, де проживають крокодили, не заходять чебуратори.  А чому - незрозуміло.  Чебуратор у багато разів більший від найбільшого крокодила і, безсумнівно, перевершує його і в швидкісті, і в спритності.  Єдина причина, яку я можу придумати: чебураторів, якщо вірити Генетику, тут всього пара, а крокодилів - багато.  Якщо вони скооперуються, то можуть потріпати навіть такого страшного звіра.  Цікаво, крокодили вміють діяти злагоджено?  Щось мало знаю я про особисте життя цих зелених рептилій.  І, чесно кажучи, не особливо і рвуся дізнатися побільше.

А це що ще таке?  Я напоролася кросівками на невеликий горбок, пісок обсипався і оголив яйця.  Крокодиляча кладка!

 - Пішли, пішли, поки тато з мамою не помітили, - потягнув мене за руку Жук.

 - А може?..

 - Не може!

 - А якщо?

 - Не якщо!

 - А хороша б яєчня вийшла!

 - А з нас потім хороший шашлик!

Я ображено закліпала.

 - А їх тут багато, - кивнула я в сторону затоки.

Дійсно, по всьому пляжу від нас і до самих крокодилів то тут, то там виднілися подібні горбики.

 - Нетті, будь же ти хорошою розумною дівчинкою!  Дай спокій яйцям!

 - Та не цікавлять мене твої яйця!

Я демонстративно вирвалася і побігла вперед наздоганяти Ару і Гаенуса, які йшли, раз у раз озираючись і зацікавлено прислухаючись до нашого спору.  Бач, цікаві які...

Тр-р-р-р-р!!!  Ба-бах!!!