Коли виспалися, хлопці розійшлися по своїх домівках, а Толі запропонував нам подивитися дітище його рук. У зоопарку в окремих клітках жили мутанти, створені генетиком. Він забавно розповідав, кого з ким схрестив, кому які гени прищепив. Я не дуже його слухала, просто спостерігала за тваринами і багато, хоч і не всі, здалися мені досить дивними, вони тихо сопіли в своїх клітках, навіть не цікавлячись, хто це тут прийшов і шумить.
- Толі, а чого це вони всі сплять? - поцікавилася я.
- Мені доводиться підтримувати їх в напівсонному стані, тоді їх набагато менше доводиться годувати, бо з кормами у нас тут сутужно, як сама бачиш.
Так, звичайно, де на таку ораву їжі наберешся. Він тут уже такого наробив... Вдома б його за таке... або за кордон вже зманили б, або заборонили взагалі наукою займатися. Ну що це за маячня? Я гидливо відійшла від метрових щурів, які стоять коло прутів на задніх лапах і понуро роздивляються стіни печери. Цікаво, з чого був шашлик, яким нас нагодував Генетик? Щось я тут нічого їстівного і не бачу.
Ми підійшли до вольєра, де в круглому ставку лежала голова величезного крокодила, двометрова, не менше. Решта тіла тяглася вдалину, і я навіть не могла розгледіти хвоста звіра. Був він якийсь смарагдово-сріблястий, блискучий в неоновому світлі. Даня Очманілі Ручки тут навіть електрику організував.
- А цього красеня, - вказав Толі на крокодила, - я майже не модифікував. Тут неподалік є річка, що стікає зі схилу. Внизу вона утворює затоку, де крокодили аж кишать. Якщо підібратися обережно, можна в піску на березі яєць накопати. Я раз по яйця пішов, та й знайшов одне смарагдового відтінку і раз в п'ять більше звичайних. Я його вигрівав, за ним доглядав, поки вилупився цей красень. Самому цікаво було, що вийде. Я його генетичний апарат лише трохи підкоригував: почуття страху прибрав, почуття ненависті до чебураторів посилив.
- Для чого?
- Думав я, думав, як від цих монстрів позбутися, життя ж не дають, вийти неможливо, і вирішив, що впоратися з чебурашкою може тільки крокодил генний, тобто модифікований. Ось і постарався на славу, вивів.
Я тільки схвально покивала головою:
- Молодець ти, Толі, молодець.
- А ти думала? - клацнув язиком Генетик. - Я ще на третьому курсі в універі схрестив пінгвіна з журавлем!
- Ну і?
- Ну і полетів він в Антарктиду, тільки хвостом помахав.
Всі розсміялися.
- А тепер прошу відвідати мою гордість - оранжерею.
Ми пройшли в просторе приміщення, над яким валуни сплітали складний візерунок, захищаючи від нападу звірів зовні і в той же час пропускаючи достатньо світла і повітря. Велика кількість екзотичних рослин радувала, але досить було і знайомих овочів, я помітила цілі грядки огірків, помідорів і салату, окремо мальовничою групою виділялися квіти всіх відтінків і розмірів.
Лице Генетика сяяло від захоплення, з яким він розповідав про виведені ним рослини:
- Ось місцевий різновид дикої вишні, вона отруйна. Мені вдалося змінити її ДНК так, що тепер плоди можна буде їсти. Правда, смачними вони не стали, але цілком годяться для наливки, ось тільки доспіють, і поставлю. Не все Спелеологу пивом хвалитися. А це деревце - карликова магнолія. Я схрестив її з гусеницею! Тепер ці прекрасні малинові квіти спокійно повзають по гілках, особливо активні вони із сходом сонця, видовище незабутнє! Тільки, коли відцвітають, злітають з дерева і довго кружляють над ним, немов метелики. А ось це - картопля. Тільки не звичайна картопля, по-перше, бульби без шкірки, а по-друге, вони не під землею, а над нею, практично не вимазуються! А тут у мене...
Наш новий друг так довго розповідав про свої досягнення, що я мимоволі почала позіхати.
- Толі, - раптом надумала я, - а давай до Спелеолога в гості сходимо. Я хочу подивитися, де був прохід з нашого світу.
- Навіщо це?
- Цікаво.
- Взагалі-то, можна і прогулятися. Зараз, тільки перекус із собою візьму.
Ми повернулися в будинок. Толі Генетик нашвидку приготував купу бутербродів з шинкою невідомого походження і помідорів з власної оранжереї, які від клацання пальцями самі розсипалися на четвертинки. Крім того, вони мали злегка солонуватий смак. Дуже зручно, до речі.
Потім ми всією нашою галасливою компанією рушили до Спелеолога в непрохані гості.
Коли ми прийшли до його одноповерхової видовженої вілли, Павлик ще відсипався після вчорашньої пиятики. Про це без сорому свідчили його підпухлі очі, коли він виглянув з дверей з традиційним «Хто там?»
- А, це ви? Заходьте, - махнув він рукою з зник з очей.
Його будинок був обставлений в стилі авангардизму і аскетизму. Мінімум меблів, мінімум деталей. На підлозі стояв невисокий стіл у вигляді куба, навколо в безладді накидані шкури. Шафи складалися з таких ж кубів, безладно накиданих один на інший. Так, тут дизайнеру Дані довго паритися не довелося, на відміну від витонченої обстановки в будинку Толі Генетика.
- Хлопці, пригощайтесь пивом, - кивнув він на глиняні кварти на столі. - Тільки хавати у мене, - вибачте, не залишилося нічого, - він запитально глянув на Генетика.
#154 в Різне
#99 в Гумор
#635 в Жіночий роман
паралельні світи раси чудовиська, східні боги та чарівні істоти, пригоди подорожі небезпеки
Відредаговано: 04.06.2021