Глава 23. Перевізник. Частина 2.

Єдине, що зробила стара відьма, так закрила онуці рота, позбавивши на час здатності говорити.

 - Так заспокойся ти.  Такі здоровані від одного удару не вмирають!

 - Сиди і не рипайся!  - придавив її за плечі Гаенус.  - Ми не можемо з такої відстані допомогти йому.  Ми можемо тільки спостерігати.

Тера притихла.

 - Ти обіцяєш не кричати?

Дівчина кивнула, вона знову користувалася моєї личиною, і мені було цікаво спостерігати за нею.  Незважаючи на однаковий одяг, нас з нею ніхто не плутав.  Дивно, дивно.

Ара зняла з внучки оніміння, і дівчина знову заговорила, тільки вже пошепки:

 - Бабусенько, допоможи йому, ти ж відьма!

 - Я не можу допомогти йому звідси.

 - Дідусю, ти ж маг!

 - Ми не можемо перебратися на той берег.  Чекай, все буде добре.

 - Я не відчуваю дихання смерті, - додала бабця, - йому ще жити та жити.

 - Так, - прошепотіла Маргарет, витягаючи шию і намагаючись розглянути, що відбувається на тому березі.

А відбувалося там наступне.  Перевізник схилився над нерухомим тілом, нашвидку обшукав, витягнув гроші, що залишилися після оплати його послуг (добре ще, що Гаенус забрав більшу частину грошей для збереження), забрав речовий мішок і спокійно покрокував назад, до човника, що мирно погойдувався на хвилях.

Тера застогнала, її обличчя було спотворене стражданням.  Чому вона так переживає?  Ні, я теж, зрозуміло, переживаю, він мій друг, але не висловлюю так бурхливо свої емоції.  Сиджу собі тихенько, сподіваюся на благополучний результат і думаю: «На його місці могла бути я, якби пішла в Східні землі одна».  Спасибі, Жук.

Незабаром Перевізник повернувся на нашу сторону і сховався в наметі.

 - Давайте викрадемо човен і поспішимо на виручку!  - сіпнулася Тера.

 - Сиди, - втримала її за руку бабця.  - Хатина до нас спиною, а до човна -лицем.  Невже ти думаєш, що можна підібратися до нього  непоміченими?

Маргарет зітхнула і знову втупилася у лежачого на протилежному березі провідника.

 - Цікаво, хто ж ховається під виглядом перевізника?  - задумливо запитав король.

 - Хтось не дуже симпатичний, - відповіла я.  - Бідолаха Жук від несподіванки мало не впав в річку, що кишить піратами.

 - Який сенс для Перевізника, коли б він впав?

Раптом позаду пролунав шум, ми дружно обернулися, в руках старої відьми почали утворюватися світлові кулі, але використовувати їх не довелося.  До нас з боку поселень спокійно йшов брудний хлопчисько років восьми від роду, з відром в руках, і тягнув за собою на мотузочці дохлу кішку.  Не звертаючи на нас ніякої уваги, він зістрибнув з пагорба і рушив далі, до річки.

 - Стій!  - покликала його я.  - Там небезпека!  Там - пірати!

Хлопчисько махнув рукою, кинув недбало:

 - Знаю, - і продовжив шлях.

Ми з подивом спостерігали за дитиною.  Хлопчик зупинився в метрі від води і закинув кішку в річку, потім швидко став намотувати мотузку на руку.  Незабаром з води вилетіла нещасна кішка, суцільно утикана хижими рибками, що вчепився в неї.  Вона була схожа на якогось незвичайного їжака.  Хлопчисько спритно став притискати рибок за зябра, щоб відірвати від кішки, і кидати у відро.  Незабаром відро наповнилося, і малюк покрокував у зворотному напрямку все так же тягнучи за собою те, що залишилося від кішки.

 - Ось вам і відповідь, - кивнула я королю.  - Якщо пасажир падає у воду, у Перевізника на обід буде свіжа риба.

Тера здригнулася.

 - Хлопчику!  - гукнула я малого, коли він проходив повз.  - Ти тут часто буваєш?

 - Кожен день піратів ловлю, - охоче відгукнувся малий.  - Тільки цим з мамкою і живемо, а якщо зайві будуть - на базар.  Вони смачні.

 - А на тому березі бував? - кинув йому монетку Гаенус.

 - А навіщо?  - дитина спробувала монету на зуб і сховала до кишені брудних штанців.

 - Знаєш що-небудь про Східні землі?

 - Там чудики різні.  Туди краще не ходити.

 - А про Перевізника що-небудь знаєш?

 - Не людина він.  До нього краще не наближатися.  Одним поглядом може примусити робити, що захоче, - хлопчисько обернувся і побіг.

Я мовчки проводжала його очима, як раптом Тера скрикнула:

 - Жук!  Він ворушиться!

 - Я ж казала тобі, що живий, - посміхнулася бабця.

Маргарет теж заусміхалася, притискаючи руки до грудей.

Провідник піднявся, тримаючись за голову, і став озиратися по сторонах.  Схоже, він, дійсно, втратив пам'ять.  Тера встала на пагорбі на повний зріст і стала махати руками, але він навіть не подивився в наш бік.  Він постояв трохи, вдивляючись углиб материка за річкою, вирішив, мабуть, що слід йти туди, і пішов, похитуючись.

 - Тільки не кричи!  Перевізник почує, - попередила внучку Ара.  – Що-небудь придумаємо.