Я увійшла в смугу блакитного туману і виринула вже над ним. Фігури моїх супутників приховала каламутна завіса, а моєму погляду постало нове видовище. Я висіла на маленькому п'ятачку під величезним ковпаком. Наді мною літали очі Короля, такі, як я бачила над озером і пізніше, тільки не одне і не два, їх було не менше десятка. Вони уважно розглядали мене, то мружачись, то здивовано розширюючись. Крім них в повітрі парило три носа, що зосереджено нюхали повітря, і чотири рота. Всі ці запчастини рухалися окремо одна від одної в різних напрямках, але однакові органи діяли в унісон. Наприклад, в унісон, побачивши мене, розреготалися старечі роти, оглушливий регіт, немов рев цунамі, навалився на мене з усіх боків так, що я закрила б вуха, якби не трималася за трубу, боячись впасти з платформи. Добре ще, що я не особливо страхаюся висоти, в дитинстві залазила на найвищі дерева і дивилася з них вниз, на дахи і людей. Дитяча пам'ять зберегла істину: якщо добре триматися, звалитися неможливо.
Очі дружно примружилися, а роти басовито заговорили одночасно з усіх боків:
- Ось і ти, мошко! Ти сподівалася від мене втекти? Ха-ха-ха! Наївне і дурне дівчисько!
- Я з невихованими людьми не розмовляю, - відрізала я і відвернулася.
Правда, відвертатися було нікуди, з усіх боків висіли все ті ж очі, носи, роти. Цікаво, чому немає літаючих вух? Або ще чого-небудь?
- А я і не збираюся з тобою мемуари писати! - знову загримів голос. - Віддай мені Уроборос!
- Немає в мене ніякого Уробороса! - показала я одну за одною руки, не відпускаючи повністю трубу.
- А ти в кишеньках пошукай, - порадив Великий Король. - Може, завалявся де?
- Нічого я не маю!
- А чи знаєш ти, люба, - голос став оманливо солодким, - що кільце найлегше забрати у нерухомого тіла?
- У якого тіла?
- Нерухомого. Тіло можна приспати, укласти в нокаут, відключити і просто вбити.
- Не треба мене лякати! - похитала я головою.
- А я і не лякаю, кажу, як є. Навіщо мені з тобою возитися?
- А ти мене відпусти, кишені перевір і відпусти.
- Ба, хитра яка! Зараз і перевірю...
Немов з нізвідки виринули дві досить міцні волохаті руки і потяглися до мене. Величезні!
Я приготувалася відбиватися ногами від цих жахливих кінцівок, але виявилася абсолютно не готова до того, що хтось схопить мене за щиколотку, і скрикнула. Добре, що не скинула нападника вниз. Слідом за рукою з’явилося червоне від напруги обличчя мого провідника.
- Жук!
Мисливець за снупсами підтягнувся ще трохи і завмер, упершись ліктями в платформу, повністю забратися він все одно не міг, бо не вистачало місця. Як же він заліз по слизькій трубі? Чому не втік?
- Нічого не бійся, я тут, - шумно дихаючи, сказав Жук. - А ти, Король, не наближайся до Нетті! А то будеш мати справу зі мною!
Голос розреготався:
- Ну, ви і смішні! Так хто ж ти проти мене? Мураха? Так я тебе однією лівою!..
Одна ліва рука простяглася вперед і обхопила Жука за талію двома пальцями. Я навіть не встигла штовхнути її ногою, як рука зникла в невідомому напрямку разом з моїм провідником.
Я в безсилій люті стукнула кулаком по трубі:
- Навіщо ти його забрав?! Відпусти негайно!
- Ага! - хмикнув рот, скосившись на одну сторону в крутий посмішці. - Смішний у тебе друг. Проти кого руку піднімає, проти мене?!
- Який друг? Це просто випадковий попутник.
- Ото ж бо він за тебе так печеться. Що ж, нехай тепер печеться по-справжньому!
- Що ти збираєшся з ним робити?!
- Я ж пояснив, спекти.
- Відпусти його! - закричала я. - Він тут до чого?
- А ти за нього чого переживаєш, якщо він тільки попутник, а? Про себе краще починай переживати! - і до мене знову потягнулися волохаті руки. - Віддай Уроборос!
Ага, «віддай Уроборос». Великий Король не дасть мені врятувати цей світ? Мого дорогого Кощія? Та й своє власне життя теж? Стривайте, руки, я вам не дамся!
- Я вам не дамся! - повторила я вголос.
Король вдавився сміхом і закашлявся.
Може, не відкашляється? - подумала з надією я. Але він віддихався, і руки знову рушили до мене. Я вже могла розглянути доглянуті зморшкуваті пальці, як раптом з блакитного туману, що клубочився внизу, виринула постать воїна в білому костюмі, в повному спорядженні, озброєного до зубів. Хто ж це? Воїн повернувся до мене, підморгнув, потім звернувся до Короля зависоким для такого бравого героя голосом:
- Я, Воїн Світла, не дозволю ображати невинних! Відпусти дівчину або виходь на бій!
Не знаю, хто цей несподіваний рятівник, але Великий Король його злякається, недарма я була впевнена, що все скінчиться добре!
Але Великий Король не злякався. Правда, померкли і розтанули в просторі його запчастини, що хаотично літали наді мною, але на сцену вийшов сам правитель Центрального королівства. Він виїхав, немов зі стіни, на такій же, як і у мене, платформі, тільки розмірами побільше, і повільно наближався. Нарешті я змогла розглянути цю легендарну особистість!
#57 в Різне
#43 в Гумор
#319 в Жіночий роман
паралельні світи раси чудовиська, східні боги та чарівні істоти, пригоди подорожі небезпеки
Відредаговано: 04.06.2021