Мене заштовхнули всередину приміщення, яке так не сподобалося мені, світло померкло, і за моєю спиною заскреготав ключ.
І що мені тепер робити? Я пройшла кілька кроків вперед в непроглядній пітьмі і вперлася в кам'яну стіну. Обійшла по периметру своє нове «житло», залишилася незадоволеною квадратурою і кубатурою, а, особливо, повною відсутністю як природного, так і штучного освітлення, а так само меблями, представленими невеликим оберемком підгнилої соломи в кутку. В іншому кутку підлога йшла на скіс до отвору, який по запаху відразу видавав санвузол. І навіть немає освіжувача повітря! Квартирка окрема, звичайно... Та годі себе заспокоювати! Дайте краще «Керівництво по втечам із темниць» або, хоча б, томик «Граф Монте-Крісто» відомого романіста Олександра Дюма-батька! Я обійшла камеру ще раз, обстукуючи стіни. Потім ще раз – тупаючи ногами по підлозі. Безрезультатно! Ніяких підземних ходів або замаскованих виходів! Спробувала зв'язатися з в'язнями-сусідами, але на мої заклики ніхто не відповів. Чи то я тут одна, чи то стіни надто товсті. Хоч оголошення вивішуй «Здається окрема квартира в тихому спокійному районі, звукоізоляція відмінна...» Може, хто клюне?
Я спробувала тверезо проаналізувати ситуацію. Загибель від задухи мені, у всякому разі, не загрожує, повітря свіже, мабуть, десь є вентиляційні отвори. Але для втечі вони не годяться. Колупати кам'яні стіни нігтями я не буду, нігті шкода. «Господар» велів мене дня два-три не відкривати. Отже, можливість для втечі з'явиться не раніше. Але, за планом цього підступного рабовласника, до цього часу я повинна так ослабнути, що буду згодна на будь-що, аби не повертатися до в'язниці. Та ні, мене такий розклад не влаштовує. Треба зберегти сили до того моменту, коли мене відкриють, а далі діяти за обставинами. Головне, зберегти сили. А як це зробити без їжі? По-студентському. Хочеш їсти? Лягай спати.
Дійсно, коли людина спить, енергія витрачається по-мінімуму. Ви коли-небудь прокидалися від того, що хочеться їсти? Ото ж бо й воно! Значить, буду використовувати вільний час, що раптово з'явився, з максимальною користю для здоров'я.
Та й чим би я могла ще тут зайнятися? Мітингувати, співаючи революційних пісень? Розписувати стіни кров'ю?
І я вмостилася в куточку на холодній жорсткій підлозі. Так, обстановка не дуже сприяє повноцінному відпочинку. О, моє дороге гарне плаття! Уявляю, в якому воно зараз вигляді!
Все, я рахую слоників! Раз, рожевий слоник в балетній пачці. Два, блакитний слоник у французькому береті... Двадцять сім, кремовий слоник на бісквітному тортику...
* * *
Я прокинулася від скреготу, що боляче різонув по вухах, озирнулася, намагаючись зрозуміти, де це я перебуваю, і де мої слоники. З трьох сторін нависала непроглядна темінь, а з четвертої віяло свіжим вітром і грали сірі тіні.
Прикольно. Я вже зібралася продовжити акцію щодо надолуження сну за останні півроку, як раптом почула кроки і шепіт:
- Гей, Нетті! Ти тут?
Звісно, я тут. А у мене були варіанти?
Я прокашлялася і запитала:
- А хто це?
- Ось ти де! Мовчи, вибираємося звідси швидше! - по мені провела велика чоловіча долоня, намацала мою руку і потягнула за собою.
Довго умовляти мене не треба! Я і мій несподіваний рятівник вибралися з моєї камери попереднього ув'язнення, дісталися до високої кам'яної огорожі і зупинилися. Я пошукала очима мотузяну драбину. Немає. І як же ми переберемо?
Важка кам'яна плита огорожі повільно подалася вгору. Я тільки зараз почала прокидатися, і несподівана підозра постукала в мою голову.
- Стій! Ти хто?
- Я - Жук, що піднімає скелі, - підтвердив мої підозри знайомий голос.
Як же я його відразу не впізнала?
- Так я!.. Та ти!.. Та як ти міг?!
Сильна рука затиснула мій рот і у вухо ткнулися чоловічі губи:
- Тссс! Знову в камеру хочеш? Потім скажеш все, що думаєш, а зараз треба тікати!
#155 в Різне
#99 в Гумор
#633 в Жіночий роман
паралельні світи раси чудовиська, східні боги та чарівні істоти, пригоди подорожі небезпеки
Відредаговано: 04.06.2021