Глава 9. Що бачиш, те й маєш. Частина 2.

Я підняла руку до неба і почала:

 - Я прийшла до вас, нащадки «золотої молоді», щоб вивести вас із темряви до світла!

 - На поверхню нам шляху немає, - вигукнув хтось.

 - Щоб вивести вас із темряви неуцтва до світла істини.  З темряви ненависті - до світла любові!

 - Ми забули це слово!

Я продовжувала, ніби не чула реплік, що суперечили мені:

 - Ваші славні предки ставили перед собою велику мету.  Вони жадали свободи і незалежності.  Вони хотіли самі вибирати дорогу своєї долі.

 - Вибрали, - буркнув хтось.

 - Вони мріяли про свободу вибору для вас, нащадків.  Чи можете ви засуджувати їх за це?  Чи можете ненавидіти за їх благородні цілі?

 - Ні.  Ні!  - залунали голоси.

 - І ви, справді, отримали цей дар - свободу вибору!  Ви добровільно обрали залишитися в підземному світі і заснувати тут братство!  Хіба можна засуджувати тих, хто бажав, щоб ви всі стали справжніми братами і сестрами?  Чи можете ви ненавидіти тих, хто думав про вас, хто дбав про вас?

 - Ні.

 - У вас був вибір: свої сили і енергію віддати любові чи ненависті.  Ви самі зробили вибір на користь ненависті.  Але хіба будете ви засуджувати себе за свій власний вибір?  Ненавидітимете себе за свій вибір?

 - Ні, не будемо.

Тричі відмовилися жителі підземного світу від ненависті, ця відмова  направлялася моїм спокійним голосом, і непомітно припинилися розряди в атмосфері і вщух гуркіт грому, навіть плазмові кулі завмерли на місці, ніби роздумуючи, чи продовжувати їм свій згубний шлях.

 - А принц-чаклун?  Бажав він вам зла, ведучи вас в інший світ, де в ті часи було затишно і спокійно, де теплу землю покривала густа трава, де все росло само собою, де не потрібен був дах над головою і теплий одяг?  Ні, він хотів вам добра.  І хіба можемо ми засуджувати його, що одного разу він повернувся у Зовнішній світ, не витримавши розлуки зі своєю коханою?  Адже так вчинив би кожен, хто любить по-справжньому!

 - Він не згадав про нас!  Він не повернувся до нас!  - перебив мене хтось.

 - А ви впевнені, що він потрапив у Зовнішній світ?  Він міг просто загинути по дорозі і не дійти до своєї коханої.  Або загинути пізніше разом з нею? Чи можемо ми засуджувати його, не знаючи, що з ним сталося?  Чи можемо ми ненавидіти його?

 - Ні, - погодилися зі мною.

 - А ті, хто залишився у Пракії?  Вони не виганяли ваших предків, ті залишили країну добровільно, пішовши за своїм вождем, за  своїми ідеалами.  За що нам ненавидіти їх, за те, що вони зробили свій вибір, залишившись?  Адже кожен має право на вибір!

 - Згодні, але король був неправий, віддавши владу молодшому синові та позбавивши старшого спадку тільки через те, що той займався чаклунством!

 - Так, король був неправий, як іноді буває неправа будь-яка людина в своєму житті.  Кожен має право на помилку.  Але хіба винні в цьому всі його діти, онуки і правнуки, всі його предки?  Хіба можемо ми ненавидіти весь рід за помилку одного старого короля, навіть кістки якого давно зотліли в могилі?

 - Ні, не можемо.

 - А в чому винне кільце, яке стільки років чекало свого часу, щоб привести вас до спасіння?  Воно лише виконувало свою місію і знало, що робить.  Чи можемо ми ненавидіти його за це?

 - Ні.

 - А чужинка, яка прийшла лише для того, щоб допомогти вам розібратися в собі?  Щоб витягнути на світло істину, яку ви давно носили в собі, але не могли усвідомити цього?  Чужинка прийшла в цей світ на мить і піде з цього світу назавжди, але розкриті нею істини залишаться в ваших серцях назавжди, бо вона прийшла, щоб допомогти вам?  Чи можете ви ненавидіти чужинку за бажання допомогти?

 - Ні!  Ні!

Я кинула погляд на хмари.  Кульові блискавки зникли без сліду і явно ставало світліше.  Непогано.  Продовжимо.

 - Повернемося до «Нового братства».  Вашим вибором стала ненависть, ви згодні, що це тільки ваш вибір?

 - Так!  - відповіли мені.

 - Ви ненавиділи всіх, ненависть росла й міцніла, набиралася сили і могутності.  Вона досягла небувалої сили, чи не так?

 - Так.

 - Ваш світ став відображенням ваших душ.  Чим більше чорніли, спаплюжені ненавистю, ваші душі, тим суворішим ставав клімат, чим страшніші бурі бушували всередині вас, тим сильніше розгулювали вони зовні, чим холоднішим ставало ставлення до інших, тим холодніше ставало в вашому світі.  Це, - провела я рукою, вказуючи на округу, - результат вашої ненависті.  Ви згодні зі мною?

 - Так...

Три «так» я отримала, тепер знову перейдемо до заперечення.

 - Так принесла ваша ненависть вам хоч якусь користь?

 - Ні.

 - То чи потрібно підтримувати і підживлювати те, що не приносить жодної користі?

 - Ні.

 - Так хочете ви і далі губити себе і свій дім злістю і ненавистю?  Чи хочете ви знищити себе?