Частина 14. Колесо Фортуни

 Я не дозволю щоб спіймали тебе…

Саме цю фразу Аарон чув немов відлуння кожного разу як лягав спати у ночі, та прокидався в ранці. Це були слова, які змусили серце забитися з такою шаленою швидкістю, що навіть було боляче. Саме ці слова змусили знову відчути себе жалюгідною дитиною, яка нічого не може змінити як би сильно цього не бажала. Ці слова перетворили його в побите цуценя яке викинули без права на повернення до тієї ж родини.

Вони його зламали із середини.  

Вже більше двох тижнів минуло з моменту як Вайлет пішла іншою дорогою, та відправила Аарона разом з Крісом у далеке та незвідане. Дівчина зникла, не залишаючи ні єдиної звістки  або ж натяку на свої розташування. Де була, з ким, що робила, чи жива взагалі…

Аарон не відчував її, а це лише означало, що вона дуже далеко від нього. Лише надія у її витривалість та жагу жити тримало його на прив’язі біля її старшого брата, з яким вони не можна було сказати що добре ладнали. А в додаток до цього всього ще й розуміння того, що вона також інфікована, далеко не несло за собою позитивних думок стосовно майбутнього.

- Гей, Аарон, нам куди?

- …

- Агов! Блекі! Я до кого тут патякаю?

- …

- Бори милосердні… Немов до стіни. Навіщо я взагалі маю бути з тобою… Краще б сестру пішов шукати.

Аарон розкрив справжнього себе Крісу, а той не маючи іншого вибору, прийняв факти та змирився з усім що тепер чув та знав. Вони залишилися у двох.

Кетніс кудись таємниче зникла ще в ту ніч коли мала бути вартовою, та більше ні перед ким не показувалася, а ті двоє чужаків із рушницею що були у будівлі в день нападу також слідом за ними не пішли.

У Крістофера були здогадки що до того, ніби Аарон в курсі хто могли бути такі ті двоє, але не допитувався. Якось забув, коли сестра раптом лишила його та «втекла».     

- Я просто задумався. – відповів врешті-решт Аарон зітхаючи.

- Помітив. Ми звісно не повинні бути найкращими друзями це факт, але нумо хоча б так відверто не грати в ігнорування. Це знаєш досить сильно пригнічує та вбиває командний дух якого і так немає.

- Ми просто не командні гравці. Ось і вся причина. Я не хочу слухати тебе адже ти наївний ідіот котрий всім хоче допомагати. А ти не чуєш мене, бо я «малий» та про життя нічого не знаю.

- Признаю, ти дійсно мене до біса дратуєш. Але коли вже разом, то треба знайти компроміс.

- Я готовий вислухати твої ідеї а  потім озвучити свої.

- Супер. Тоді перше що я б хотів, так це обговорити нашу подальшу стратегію. Куди ми точно ідемо, чи є можливість брати до себе когось та якщо ні то чому.

- Я думав ти будеш не питання задавати а щось казати…

- Це база. Спочатку дай відповіді.

- Добре старший братику. – Кепкуючи Аарон присів на камінь та склав руки у грудей - Ми ідемо за стіни. В інше місце. Питання безпеки відкрите бо не знаю. Чи є можливість підібрати когось? Скажу так… Тільки якщо людина нам корисна. Звичайний баласт нам у битві не допоможе нічим. Якщо це допустимо матір з дитиною, тоді ми не будемо брати їх. Їхні крики та істерика не допоможуть. Але якщо це лікар чи медсестра, тоді є сенс вступити у переговори та вмовити їх добровільно приєднатися. Розуміння медикаментів невідомого походження ніколи не буде зайвим. Здається на базу твою я відповів. Тепер хочу почути саме аргументи нашого з тобою співпрацювання.  

- Моя умова… Навіть якщо ми не візьмемо із собою «баласт» то ми все одно допоможемо їм дістатися безпечної зони.

- Ні. І перед тим як ти запитаєш чому, я відкрию твої очі. Уяви лишень, ми зустріли безкорисних для нас людей у восьмому. Безпечні зони ж починаються з третього. Ми маємо пройти безліч районів переповнених інфікованими лише за для того, щоб комусь допомогти. Волонтерська діяльність звісно добре, але тільки поки вона розумна. А тут логіки немає, а небезпека зависока.

- Тоді… Давай поставимо межу де будемо допомагати.

- Максимум один район.

- Тобто…

- За для порятунку когось, я готовий повертатися максимум один район. Якщо хтось опиниться у десятому, то я допоможу йому пройти максимум до дев’ятого. Не більше.

- Це не врятує їх…

- Хто хоче жити, подякує і за такий ризик. А потім піде далі, вже базуючись на баченому та чутому. Якщо згоден, то кивни і йдемо далі.

- … Добре… Це все одно краще за нічого.

- От і я тобі про це кажу. Говори що там у тебе далі.

-Провізія.

- Можеш їсти сам або ділити між ким хочеш поки це розумно. Мені людська їжа для підтримування свого тіла не потрібна.

- Вайлі казала про це…

- А розказувала що мені потрібно?

- М’ясо та кров…

- Ага. Але не тварин.

- Ти ж не будеш вбивати людей?

- Геть тупий? Якби хотів людинкою посмакувати то давно б тебе вже вбив.

- Що тоді робитимемо з твоїм голодом?

- Спробую протриматись на плоті інфікованих.

- А якщо не вийде?

- Краще молися щоб вийшло.

На подібні слова Аарона, старший Боу не на жарт напружився. Ситуація була не з приємних.

- Але знаєш, компромісів що до співпраці я досі не почув. Ти лише кладеш наголоси на порятунок людей. Як це допоможе нам двом, більш злагоджено діяти один з одним?

- Якщо я розумітиму межу до якої ти не будеш зупиняти мене, це сильно допоможе.

- Добре. Давай далі. Поки що у нас є час.

- Що до бійок чи западні. Треба вирішити якою тактикою ми будемо користуватися здебільшого.

- Я б’ю ти тікаєш. Ось наша тактика.

- Забув про моє уміння битися?

- Чому ж забув? Я прекрасно пам’ятаю як Фіар одною рукою тебе у стіну закинув.

- Він просто був сильнішим.

- Ось тому я і кажу те що кажу. Якщо я заявив про твій відступ, ти не сперечатимешся, не бігтимеш когось рятувати зломивши голову. Ти мовчки відступиш. Я на відміну від тебе, відчуваю різницю у силі заздалегідь. А мої попередження це не жарт. Якщо інфікованих відкинемо бо не твоя категорія, то одного лише Пожирача згадаймо. Він був вищим, сильнішим, більш готовим. У нього не було почуття страху перед смертю. Навіть людей власних він міг прибрати самотужки або кинути на поживу монстрам щоб втекти. Ти не можеш тягатися з усіма. А наживкою тебе використовувати я наміру не маю.